Глава 9: Зрада?

Тиждень після нашого повернення з Нью-Йорка пролетів як одна мить, наповнений нескінченними турботами. Наші дні були переповнені підготовкою до екзаменів, дедлайнами та вимогливими завданнями. Максим допомагав мені з конспектами, я — з його практичними роботами. Здавалося, що ми зблизилися більше, ніж будь-коли. Проте, попри тепло наших стосунків, між нами іноді нависала напруга. Вона з'являлася в незначних поглядах, у коротких, мовчазних паузах, коли ми обоє боролися зі стресом і втомою.

Того вечора ми сиділи в кафе, за нашими столиками були розкидані ноутбуки, конспекти, чашки з кавою. Світло настільної лампи створювало затишну атмосферу, але за цим зовнішнім спокоєм ховався хаос наших думок.

Я пила каву, коли раптом почула, як телефон Максима завібрував. Він дістав його з кишені, швидко пробігся очима по екрану і ледь помітно усміхнувся. Щось у цьому викликало в мені тривогу.

— Мене запросили на приватну вечірку, — промовив він, відводячи погляд.

— Вечірку? — моє здивування було очевидним. — Зараз, коли в нас купа справ і дедлайнів?

Він відповів не одразу, ніби обдумуючи свої слова. Врешті решт, Максим зітхнув, і його голос став м'якшим, але більш серйозним.

— Це не зовсім розвага, — пояснив він. — Там будуть люди, з якими я давно працюю над кількома проєктами. Це можливість встановити важливі контакти, розширити свої перспективи.

Я з підозрою поглянула на нього. Щось у його тоні, у виразі обличчя змусило мене насторожитися. Невпевненість, яка прозвучала в його голосі, зовсім не була йому властива. Максим завжди був людиною, що діє рішуче й обдумано. Але зараз він виглядав так, наче очікував від мене дозволу.

— Ти вважаєш, що це важливо? — спробувала я краще зрозуміти його мотиви.

— Так, — він кивнув, зустрівши мій погляд. — Це шанс, який може відкрити нові двері. Але я не піду, якщо тобі це не подобається.

Його слова не полегшили мої сумніви. Я не могла позбутися відчуття, що в цій "вечірці" є щось більше, ніж просто робочі моменти. Щось, про що Максим не розповідав.

— Це твоє рішення, — нарешті відповіла я, відводячи погляд і відчуваючи, як серце починає битися трохи швидше.

Максим зібрався так швидко, що я навіть не встигла відреагувати. Його рішучий погляд на секунду затримався на мені, але він лише кинув:

— Все, я побіг. Подзвоню пізніше.

Двері зачинилися, залишивши після себе тишу, в якій я стояла, дивлячись на порожній простір. Здавалося, він просто розчинився в повітрі. Тільки легкий аромат його парфуму ще тримався в кімнаті. Я відчула легкий укол самотності, наче цей від'їзд приніс із собою щось більше, ніж просто коротку розлуку.

— Ну що ж, — подумала я вголос, — якщо його немає, час подумати про себе.

Я взяла телефон і набрала Лізу, поки в моїй голові крутилась ідея запросити її на вечір. Її дзвінкий голос одразу підняв мені настрій, і я навіть не помітила, як розслабилась, просто почувши знайомі інтонації. Через підготовку до екзаменів ми зовсім не проводили час разом, з Максимом я була найчастіше, але й Ліза не відставала — вона почала зустрічатися з Владом. Чудовий збіг долі, не інакше!

— Привіт! — мовила я, відчуваючи, як серце б'ється швидше. — Ти не зайнята? Може, приїдеш до мене на ночівлю?

— На ночівлю? — ще раз перепитала Ліза, її голос звучав насторожено, наче вона намагалась прорахувати всі можливі варіанти. — Я обіцяла Владу прийти до нього сьогодні... Давай якось наступним разом. До речі, а Максим? Він хіба не з тобою?

Я зітхнула, мій настрій раптом змінився.

— Його запросили на вечірку... — почала я, відчуваючи, як у мене під серцем виникає тяжкість. Ліза зацікавлено замовкла, чекаючи, поки я продовжу.

— Знаю я такі вечірки, — обережно відказала вона, в її голосі з'явилась нотка тривоги. — З приводу чого?

— Приватна вечірка з приводу якихось проектів, — зізналася я, намагаючись звучати спокійно. — Якщо чесно, він не просвітлює мене в своїй діяльності. Я взагалі не розумію, коли він все встигає?

— Просто ти не помічаєш це через підготовку, тому і не розумієш, — промовила вона, і в її словах було щось втішне, але й тривожне.

Я замислилась. Дійсно, можливо, всі ці дні з Максимом, коли ми разом вчилися, намагались обговорити свої плани на майбутнє, не залишали мені часу помітити, як він змінюється. Я пам’ятала, як він завжди був впевненим у собі, відкритим до розмов про свої успіхи, але зараз щось було не так.

— Ти ж знаєш, як він ставиться до роботи, — додала Ліза, її голос звучав розважливо. — Можливо, ця вечірка дійсно важлива для нього. Просто постарайся не піддаватися сумнівам.

— Легко сказати! — сказала я з іронічною усмішкою, хоч усередині мене панували непевність і тривога. — А що, якщо він зустріне когось, з ким йому цікавіше?

— Не думай про це, — зупинила мене Ліза. — У вас же все було так добре. Я впевнена, що Максим тебе любить. Ці переживання — просто результат стресу.

Я розуміла, що вона права, але мої думки продовжували крутитися, мов метелики в замкнутому просторі.

— Напевно, ти права. Просто я не можу позбутися цього відчуття, наче між нами є якась стіна, і я не знаю, як її зламати.

— Зрозуміло, — вона знову замовкла, і я чула, як у її голосі спливає співчуття. — Слухай, якщо тобі це важливо, спробуй поговорити з ним, коли він повернеться. Можливо, він сам не розуміє, як ти почуваєшся.

— Дякую, Лізо, — відповіла я, відчуваючи, що її підтримка має для мене велике значення. — Я спробую, але спочатку мені потрібно розібратися в собі.

— Тоді, може, варто зайнятися чимось, щоб відволіктися? Можливо, ми з тобою подивимося якийсь фільм або зробимо спільну вечерю? Я привезу чіпси!

— Це звучить ідеально, — усміхнулась я, мрія про вечір разом з Лізою наповнила моє серце теплом. — Тільки не забувай про Влада, він тебе не вб'є, якщо ти затримаєшся на пів години.

— Він розуміє, — відповіла вона, сміючись. — Давай, я швидко зберуся і буду через годину!