Глава 8: Повернення

Я прокинулася від настирливого стукіту в двері нашого номера. Максим ще спав, і його рівний подих створював атмосферу спокою, яку різко порушив цей ранковий дзвінок. Глянувши на годинник, я побачила, що було всього 5:10 ранку. Чи не занадто рано для будь-яких справ?

Я обережно піднялася з ліжка, накинула на себе халат і вирушила до дверей. Стукіт не припинявся, і я тихо відчинила двері, щоб побачити, хто ж так ранньо нас турбує. На порозі стояла пані Емілі, яка виглядала так, ніби тільки-но прокинулася, без будь-якого натяку на втомленість.

— Добрий ранок, ви ще спите? — запитала вона з усмішкою, ніби годинник показував не 5:10, а вже середина дня.

— Так, а щось сталося? — я намагалася приховати своє здивування і трохи знервованість, замкнувши двері назад за собою, щоб не потривожити Максима.

— Нічого особливого, просто я дізналася про конференцію, яка була вчора ввечері, і помітила, що ви не звітували. Чому мені не повідомили про це?

Я зробила крок вперед, закриваючи двері номера за собою і виходячи в коридор. Мені було трохи незручно від того, що нам довелося проводити цієї ночі.

— Ну, тоді була вже перша година ночі, і ми не хотіли вас турбувати.

— Зрозуміло, — кивнула вона, ніби розуміючи ситуацію. — І так, у вас сьогодні останній день у Нью-Йорку. Тому краще прогуляйтесь містом, а ввечері збирайте речі. Вночі у вас літак назад.

— Ви летите з нами? — запитала я, намагаючись розібратися в планах.

— Звичайно, я ж ваш куратор, — усміхнулася пані Емілі. — А зараз іди досипай, бо, мабуть, ви спали не більше трьох годин.

Я усміхнулася у відповідь, подумавши, що, напевно, не зовсім так мало. Тому що вже точно набагато менше. Повернувшись у номер, я змусила себе повернутися до ліжка, але думки про день, що чекає, і обов'язки, що залишилися, не давали мені знову заснути.

Я усміхнулася у відповідь, розуміючи, що насправді ми спали набагато менше, ніж пані Емілі могла уявити. Зітхнувши, я повернулася до номера, де вже зняла халат і влаштувалася в ліжку. Максим ще не прокинувся, і його дихання було рівним і спокійним. Я відчула, як глибокий сон заповнює мене, і вже готова була зануритися в мрії.

В цей момент я відчула, як міцна рука обвила моє тіло і ніжно притягнула до себе. Я не була впевнена, чи Максим вже прокинувся, але від його тепла і безпечною обійми я відчула заспокоєння. Він ніжно обіймав мене, наче захищаючи від усього світу, і це дало мені відчуття безмежної затишності.

Лежачи в його обіймах, я відчула, як моє тіло розслабляється. Дихання Максима, тепле і спокійне, ставало моїм музичним фоном, що повільно поглинало мої думки. Поступово, я встановилася в цей ритм і занурилася в сон, відчуваючи, як відпочинок і спокій заповнюють мої думки.

Я прокинулася від пронизливого стуку, що лунав від дверей. Очі миттєво розплющилися, і я швидко сіла на ліжку, відчуваючи, як пульс прискорюється. Максим вже встав з ліжка і швидко попрямував до дверей. Я побачила, як його постать, зникла за дверима.

Вибравшись з-під ковдри, я накинула халат і вирушила за ним, зацікавлена і тривожна. В коридорі я побачила пані Емілі, яка стояла біля дверей навпроти нашого номера, з виразом шоку і тривоги на обличчі. 

— Що сталося? — запитала я, підходячи до них. 
 

Максим повернувся до мене, і я одразу помітила тривогу в його очах. Він знизав плечима, ніби намагаючись знайти відповідні слова, але першою заговорила пані Емілі. Її голос звучав швидко і знервовано, а пальці стискали телефон так, що було видно, як вони побіліли.

— У нас проблеми, — почала вона, намагаючись зберігати контроль над ситуацією. — Всі рейси до Каліфорнії скасовані. 

Я відчула, як у мене похололо в грудях. Конференція та інтерв'ю — все було заплановано до дрібниць, і тепер все це під загрозою.

— Але ми не можемо дозволити собі це пропустити, — продовжила пані Емілі, намагаючись бути рішучою. — Тому зараз швидко збирайтеся. Ми летимо в Неваду. Звідти доберемося до Сакраменто своїм ходом. Зустрічаємось біля входу через 30 хвилин. Літак через чотири години.
Максим закрив двері, зітхаючи, і повернувся до мене, його обличчя відзначала стурбованість.

— Просто якийсь трин...

Я не встигла закінчити думку, як відчула тепле дихання Максима на шиї, а його рука, м’яка і водночас рішуча, накрила мої губи. Він стояв позаду мене, і я відчула, як моє серце забилося швидше від його близькості. Його шепіт був ніжним, але водночас впевненим/

— Не варто витрачати свою енергію на злість, — його голос був тихим, але водночас відчутним, наче цей шепіт був тільки для мене. — Замість цього, давай зосередимося на тому, що можемо змінити.

Я відчула, як він легенько поцілував мене в шию, його губи ледь торкнулися моєї шкіри, залишаючи за собою ніжний жар. Його рука, яка досі тримала мене за рот, плавно опустилася до мого підборіддя, змусивши мене підняти голову й подивитися йому в очі.
— Ми впораємося, — продовжував він.
Його пальці м'яко торкнулися мого обличчя, і я відчула, як напруга, що накопичилася за останні хвилини, поступово зникає. Я видихнула, відпускаючи свою злість разом з цим видихом, і підняла руку, щоб торкнутися його пальців, що все ще лежали на моєму обличчі.

Але замість того, щоб відповісти, я мовчки розвернулася і пішла до своєї кімнати. Слова не могли передати тієї бурі емоцій, яка вирувала всередині мене. За час, проведений у Нью-Йорку, моє життя змінилося кардинально. Кожен день приносив нові виклики, і ситуації розвивалися з такою швидкістю, що я ледве встигала за ними.

Збираючи речі, я намагалася впорядкувати думки, але вони постійно поверталися до Влада. Його образ стояв перед очима, наче тінь, що не давала спокою. Спогади про наші зустрічі, розмови, його зізнання — усе це змішувалося в один великий клубок, який важко було розплутати. Але я знала, що тепер усе це — в минулому. 

Я зробила вибір, і цей вибір — Максим. Тільки він мав значення зараз. Його підтримка, його ніжність, його любов. Я відчувала, як тепло огортає мене, коли думала про нього, і це допомагало мені зосередитися на теперішньому.