Розділ 5: Важка поразка

Я відкрила очі і одразу ж пожалкувала про це. Голова боліла так, ніби в ній гамселили молотами. Світло, що пробивалося крізь щілини штор, здавалося нестерпно яскравим, ріжучи очі як бритвою. Тіло відчувалося важким, ніби кожен м’яз і суглоб протестували проти найменшого руху. Всі відчуття були загострені, і навіть найменший шум здавався оглушливим.

Зібравши сили, я піднялася на лікті і озирнулася навколо. Кімната повільно оберталася перед очима, змушуючи мене закрити їх на кілька секунд, щоб заспокоїтися. В кімнаті панував легкий хаос: одяг був розкиданий по всьому простору, а взуття стояло на столі біля ліжка. На підлозі я побачила свою сумочку і телефон, що лежав на килимі.

 Дихання було важким, і я відчувала, як серце б'ється прискорено. Голова боліла так сильно, що здавалося, ніби кожен пульсуючий удар віддається гулом у скронях.

Я протягнула руку до телефону, сподіваючись знайти там відповіді на свої питання. На екрані було безліч повідомлень і пропущених дзвінків. Першим, що я побачила, було повідомлення від Джейка: "Дякую за вечір! Сподіваюся, ти добре дісталася додому." Це хоча б трохи прояснило ситуацію. На годиннику висвітились цифри "13:20"

Зібравши всю волю в кулак, я встала і пошкандибала до ванної кімнати. Кожен крок давався важко, і здавалося, що вчорашній вечір забрав всі мої сили. У дзеркалі я побачила своє відображення: розпатлане волосся, змазана косметика і тьмяні очі, що відображали всю втому і наслідки бурхливого вечора. Холодна вода допомогла трохи збадьоритися, але головний біль не відступав.

Повернувшись до кімнати, я побачила, що Максим вже прокинувся і з цікавістю спостерігає за мною з-за свого ноутбука. Його погляд був сповнений здивування і легкої іронії, що лише додавало відчуття дискомфорту.

— Як твої справи? — поцікавився він, піднімаючи брови і не стримуючи усмішки.

— А ти як думаєш? — відповіла я, хрипким голосом і знявши з себе більшу частину розслабленого виразу. Моє тіло відчувало себе, як важкий вантаж, а думки були розмиті і важкі.

— Ти хоч пам'ятаєш, що вчора було? — поцікавився він, сміючись, але в його голосі з’явився відтінок турботи.

Я сіла на край ліжка, намагаючись згадати. У голові був туман, і я пам’ятала лише кілька розмитих моментів. Здавалося, що вчорашній вечір був розкиданий на шматки, які не складалися в єдину картину. Я пригадала лише, як зайшла до будинку і випила якийсь алкогольний напій.

— Я випила один келих... чогось. Але що то було? — запитала я, намагаючись відшукати в пам'яті деталі.

— Віскі, — відповів Максим, намагаючись стримати усмішку. — Це був єдиний алкоголь, який там був.

Моє обличчя скривилося від неприємності. Я завжди ненавиділа запах і смак віскі — це було ніби вогонь, що обпікає язик, і важка гіркота, що залишалась у роті.

— О боже, — пробурмотіла я, — я навіть запах його ненавиділа. Як я взагалі змогла це випити?

— Якось ти випила, якщо в такому стані, — сказав Максим з усмішкою. — Ти взагалі нічого не пам'ятаєш?

— Ні, а щось сталося? — запитала я, злегка налякано.

— Ну, ти подзвонила і попросила мене приїхати, щоб трохи розважитися, — відповів він.

Вчора:

Під'їхавши до величезного двоповерхового будинку, я вже здалеку чув гучну музику, яка луною відбивалася від стін. Дивно, що сусіди, здається, не реагують на таке шумове забруднення. Я натиснув на дзвінок і, не чекаючи на запрошення, ступив всередину. Двері були відчинені, тому я не створював зайвого шуму. Зайшовши в середину, мене одразу зустрів міцний запах алкоголю, що насичував повітря, ніби він сам влаштував тут свято.

Я побачив Алю серед великої кількості людей. Вона була одна з небагатьох білявок серед усіх інших і вже була сильно п’яна. Вона сиділа біля столу, спілкуючись з хлопцем, якого я не знав. Я наблизився і почув їхню розмову.

— Джейк, я так рада, що ми зустрілись, — промовила Аля, її голос був обірваний і гучний від алкоголю.

— Я теж, — відповів Джейк, його тон був спокійним і ввічливим, як завжди.

— Якби не цей проект і Максим, я не знаю, коли б ще прилетіла сюди. А ти не збираєшся їхати в Україну? — запитала вона, ледь тримаючи рівновагу.

— Ні, не бачу сенсу. Там у мене нічого немає, батьків я давно забрав і все продав. Але я приїду до тебе в гості якось, — відповів Джейк, з легким усміхом.

— Буду чекати, — промовила Аля, її голос звучав м’яко, але п’яно.

Я стояв в стороні, уважно слухаючи їхню розмову. Коли вони закінчили, я вирішив підійти ближче.

— О, які люди! — вигукнула Аля, побачивши мене. — Я думала, що не дочекаюсь тебе.

Вона піднялася, але ледве трималася на ногах і, похитнувшись, майже впала. Я швидко підхопив її, тримаючи за талію. Вона виглядала такою маленькою і беззахисною в моїх руках.

— Я сама можу, — буркнула вона, намагаючись вирватися, але лише ще більше похитнувшись. — Джейк, дякую тобі за відпочинок, не думала, що колись буду на справжній американській вечірці. Мені вже треба йти, бо завтра починаємо працювати.

— Без проблем, — відповів Джейк, з теплим усміхом.

Я взяв Алю під лікоть, і вона вже не намагалася вирватися. В її очах з’явився якийсь непевний блиск, коли вона подивилася на мене прямо в очі.

— От скажи, чому ти такий? — запитала вона, її голос був тепер м’якішим, але все ще напівп’яним.

— Який? — запитав я, намагаючись зрозуміти, про що вона говорить.

— Тупий! — крикнула вона, сміючись і хихикаючи. — Вибач…

Я дивився на неї, її очі були такими виразними і гарними, що я відчув, як серце закалатало. Її слова, хоч і були трохи незрозумілими через алкоголь, звучали як щира сповідь.

— Але я тебе люблю, хоч ти мене й задираєш постійно, — додала вона, її голос був теплим і зворушливим.

Сьогодні:

Я знову згадала все до найменших деталей того вечора, і від спогадів мене переповнювало відчуття сорому. Мені здавалось, що кожне слово, кожен момент того п’яного вечора тепер несе гіркий осад. Я і сама не могла зрозуміти, чому я так відверто визнала свої почуття, і чому саме йому. Це було як у поганому сні, де всі твої таємниці висловлюються голосно і ясно, і нічого вже не можна виправити.