Частина 6

-6-

Діана подивилася на хлопця, який лежав біля її ніг.

- Так, це я! І я не дозволю «прибирати мене до рук»!

Вона забрала меч, що висів на поясі у Кіра. «Може знадобитися» - промайнуло в голові перед тим, як зайти до кімнати.

Діана підійшла до столу, де ще стояв обід. Принюхалася. «Ще свіжий. Напевно було накрито недавно». Подивившись в інший бік кімнати, побачила два ліжка. Підійшовши до них, вона почала їх роздивлятися. «Два ліжка… На них розкидана жіноча одежа… Щось мені підказує, що пані Вахес та її подруга не просто так зникли… Але це тільки припущення, можливо я помиляюся».

- Де ж вони поділися? – чуття підказувало Діані, що вони десь тут, в цій кімнаті, але де?

Дівчина, також як і Кір, почала обходити кімнату, пильно придивляючись до маленьких дрібниць, в надії знайти потайний хід. Нічого не знайшовши, вона хотіла йти геть, але її щось зупинило. Вона наче почула десь під підлогою ледь чутний шорох.

Діана припала вухом до підлоги і прислухалася. Шорох доносився під одним із ліжок. Підійшовши туди, дівчина знову прислухалася. Щось шаруділо. Вона зазирнула під ліжко, відкинувши невеликий килим, що раптом опинився зовсім не там, де йому було місце, вона побачила невеликий отвір.  Вона цілком могла туди пролізти.

Дівчина озирнулася. Кір все ще лежав на підлозі без свідомості. «Сподіваюсь, йому не дуже було боляче». З цими думками вона почала пролазити у діру.

*   *   *

Арес, що сили стукнув дверима.

- Де ж ти запропостилася?

Повернувшись до кімнати за вівтарем, він не знайшов Діани.

- Дідько! Втекла чи сховалася? Іридо! – голосно крикнув він.

Богиня з’явилася.

- Ти кликав мене?

- Піднімай своїх шпигунів, слуг, служниць, кого хочеш, але знайди її!

Ірида здивовано підняла брови.

- Що? Не зберіг від втечі?

Арес грізно наблизився до неї і подивися в її очі.

- Ще одне слово та зухвальство в мій бік і я тебе відправлю у царство Аїда, де будеш присмикатися перед моїм братом та слідкувати за Тартаром.

- Не гарячкуй! Я все зрозуміла.

- Тоді виконуй!

Арес махнув рукою, показуючи, що розмова закінчена. Ірида більше нічого не питала, а тільки знизивши плечима – зникла.

Він знову залишився один. Його мозок перебирав тисячі варіантів, де могла б опинитися дівчина. Він не міг допустити, щоб вона зникла з його поля зору, він мав її контролювати, завжди тримати біля себе, можливо навіть, закохати в себе, але про останній варіант поки що не хотілося думати.

*   *   *

Діана опинилася у вузькому тунелі, де, крім як лізти лежачи, не виходило. «Господи, чому не може бути все легко? Завжди розслідую якісь незрозумілі речі, а тут ще й потрапила до Античної Греції! – вона смикнула себе. – Перестань нити! Ти знала, що це буде не легко! За не цікаві справи я б ні за що не взялася. Нехай такі справи залишаються поліції, а я люблю ребуси». З цими думками, вона зітхнувши полізла далі.

Невдовзі тунель почав розширятися і Діана вже могла лізти більш впевнено. Пролізши ще трішки, вона рукою доторкнулася до чогось гострого. Подивившись на що вона наткнулася, вона виялася. Ледь торкаючись її ліктя, стирчав наконечник стріли, який був направлений прямісінько у область шиї.

«Дідько! І що далі? Я можу доторкнутись до пускового механізму і я стану мов решето. Думаю, тут не одна прихована стріла». Вона примружила очі і подивилася, на скільки хватало світла від маленького ліхтарика, вперед.. Дійсно, недалеко від цієї стріли стирчала ще одна, а за нею третя, четверта, п’ята… Невідомо, скільки стріл заховав тут старий майстер часів царя Мінелая.

Діана задалася питанням: «Як тоді втекли пані Вахес з подругою? Вони навряд чи змогли врятуватись і пройти без перешкод цю ловушку… Тільки якщо?..» Дівчина опустила голову на руки. Десь був ще один тунель, вхід до якого вона не побачила. «Теж мені професіоналка! Під носом не побачила очевидного!»

Тепер з’явилась інша задача, як повернути назад, не заціпивши стріли або пусковий механізм. Розвернутися в тунелі не було можливості… Лізти п’ятками назад? Так собі ідея. «Тільки без паніки! І не з таких ситуацій вибиралася!»

Тут вона почула позаду себе шарудіння. 

«Пацюки?! Тільки цього мені не вистачало!»

Більше всього у житті Діана боялося цих вушастих з довгими носами та хвостами тварин. Вона могла пройти через все, через усякі негаразди, але пацюки… Вона їх на дух не переносила! І завжди намагалася обійти їх столоною…

«Дідько! Дідько! Дідько!..»

Шарудіння наближалося. Діана примружила очі і почала чекати, як на неї зараз накинуться ці гризучі все підряд гади. Як почнуть її гризти, кусати за ноги, руки, шию…