Частина 5

-5-

Арес залишився сам. Він подивився на всі боки чи немає нікого зі сторонніх і зайшов за ширму з шовкових штор. У стіні виявилося щось подібне до невидимих дверей. Натиснувши невидимий механізм, він увійшов усередину. Таємні двері зачинилися. Арес почав спускатися сходами, що ведуть вниз. У самому низу знову були двері. Відчинивши їх, він опинився у просторій кімнаті.

- Нарешті, ти вшанував нас своєю присутністю, - до нього підійшов чоловік, посміхаючись чарівною усмішкою. - Чому так довго?

- Трохи довелося змінити плани, Кіре, - Арес опустився в крісло, поклавши ноги на стіл.

Кір налив собі та Аресу вина і подав келих.

- Розповідай!

- Особливо розповідати нема чого…

- Ти сказав, що довелося змінити плани, що саме?

Арес відпив із келиха.

- Мені довелося перенести Діану у наш світ.

Кір поперхнувся.

- Ти що?

- А як же пророцтво? Ти хіба не знаєш, що коли вона з'явиться тут, то Олімп може впасти!

Арес різко підвівся з крісла.

- Я все знаю! Я знаю пророцтво! Але я нічого не міг зробити, вона б не зупинилася і рано чи пізно докопалася до істини і знайшла б спосіб потрапити сюди. Ти ж знаєш, що межа між паралельними світами дуже тонка і відшукати її дуже просто, було б тільки бажання, а цього в неї хоч греблю гати. – Арес трохи помовчав. – Краще, щоб вона була у полі зору і якщо що можна буде втрутитися, щось змінити.

Кір розвів руками.

- Ти - бог, тобі видніше, а я лише твоя тінь ...

- Ти – мій друг і тільки тобі я можу довіритися… До речі, до мене приходила Іріда, казала, що дівчата турбують.

- Вона казала правду. Якщо ти таки переніс Діану в наш світ, то, може, відпустиш їх? Навіщо вони нам?

Арес підняв руку, зупиняючи Кіра.

- Не поспішай... Спочатку я зроблю її своєю, а вже потім ми відпустимо Агнес і Теодору.

- Не бачу логіки… Діана небезпечна і якщо ти її залишиш тут, тоді нам усім кінець.

- Ні! Я контролюватиму її і про пророцтво вона не дізнається, не повинна дізнатися!

Кір підняв одну брову, не погоджуючись з Аресом, але вголос промовив:

- Гаразд, тобі видніше, я цілком на твоєму боці.

- Я знаю, але моя тобі порада, швидше прибери її до своїх рук, інакше… Я не хочу закінчувати своє життя так…

Арес глянув на нього.

- Твоє життя не закінчиться, ти - смертний, зникнути можуть лише боги.

- Світ не повинен змінитися. Ми не повинні цього допустити, – сказав Кір, не слухаючи Ареса.

- Не хвилюйся, все під контролем.

Він кивнув.

- Що зараз робить Діана?

- Не знаю, я її залишив у кімнаті за вівтарем. Думаю, вона зараз відпочиває.

Кір прочистив горло.

- Ти впевнений?

Арес на нього пильно подивився.

- До чого ти ведеш?

- Тобі багато років, але іноді ти дуже наївний.

Стародавній бог зрушив брови. Йому не сподобалися слова друга, але він не міг піти проти нього. Кір був дуже дорогий Аресу. Він вважав його своїм братом, саме тому Аресу нічого іншого не залишалося, як хмикнути у відповідь і зникнути.

Кір посміхнувся. Знову він переміг у розмові, останнє слово було за ним. Таке траплялося досить часто, коли Арес, вкотре захоплювався кимось. Але цього разу посмішка Кіра на губах програла недовго. Увійшовши до кімнати, де були полонянки, він різко зупинився. Кімната була порожня!

- Не зрозумів? – у слух промовив він.

Двох дівчат, які мали знаходитися тут, у цій кімнаті, й слід простив.

Кір обійшов по периметру кімнату. «Дивно, я перевіряв цю кімнату багато разів, звідси немає виходу. Як же тоді…» Додумати він не встиг, як одержав оглушливий удар по голові. Він здивовано обернувся перед тим, як упасти.

- Це ти! – тільки й зміг вигукнути він.