Глава 7

Віднині Іван мав чіткий план, як йому діяти далі. Він не знав, чи залишиться живим, однак понад усе повинен врятувати своє дитя від потвор. Повернувшись до рідного порогу, застав розпатлану дружину, яка колисала на руках обмінка. Одарка запустила себе — перестала вмиватися і розчісуватися, так і ходила по хаті у брудній сорочці. Заледве стримуючи себе від гніву, підійшов ближче і лагідно заговорив:

— Дарусю, зараз я витоплю лазню, щоб ти привела себе до ладу.

— Я не можу залишити доню, Іванку. У неї певно зубки ріжуться, вона постійно плаче і проситься на руки.

— Не хвилюйся, люба. Віддай мені, я пригляну.

— Я тобі не вірю. Ти хотів викинути за поріг нашу Орисю. Хай подружка Маринка пригляне, тоді піду.

Чередниченко згідно кивнув. Чого йому коштувало вмовити Маринку, але заради дружби та нарешті погодилась.

Іван швидко натопив лазню. Він не забув підлити у діжку свяченої води і добавити у віник кілька пучків полину та звіробою. Після купелі Одарка ніби розцвіла, де й подівся божевільний блиск в очах. Тим часом Іван встиг її напоїти відваром на травах баби Параски.

Як тільки жінка повернулася до хати і погляд знайшов обмінка, схопилася за серце, і стала задихатися:

— Маринко, де ти поділа мою Орисю? Що це за потвора у колисці?

— А ти мені не вірила, жінко! — з докором на неї подивився Іван, — Нашу Орисю забрали богинки і тримають на болоті, а нам підкинули своє дитя.

Порятунком для Одарки стало те, що у свідомість закралася темінь, і вона почала сповзати на підлогу. Чоловік заледве встиг підхопити обм’якле тіло і перенести на лаву.

***

Пізнім вечором Іван Чередниченко прокрадався на болото, звідки чулося ухкання і плюскіт води. На шию він надів захисний амулет, на поясі у торбинці знаходилося глиняне горнятко з заговореною жариною баби Параски, від якого загориться очищувальний вогонь, що зможе знищити осередок богинок.

— Пам’ятай, спочатку відшукай головну богинку, яка і буде тримати на руках Орисю. Тільки після цього дій, інакше — нечисті ставатиме все більше і більше, і Коров’яча Смерть буде здаватися дитячими забавками. Мої амулети і трави захистять тебе від смерті тільки на деякий час, загаєшся — згинеш ні за цапову душу.

У руках чоловік тримав згорток, з якого щось страхітливе намагалося вилізти і вкусити за руку. Довелося міцно спеленати обмінка, ніби справжню дитину. Нарешті чоловік побачив дивне і страшне видиво. Посеред болота, то тут то там, виринали одна за одною не менше двадцяти богинок, які відразу на поверхні приступали до прання. Вони хилиталися на кривих ногах, піднімаючи догори кістляві руки з вальками, щоб з голосним ляскотом опустити на білизну. Раптом, ніби за командою, їхні величезні голови з ікластими пащеками повернулися в одну сторону. Погляди стали прикуті до найстрашнішої, величезної богинки, котра здавалася вище і старіше від усіх присутніх. Чудовиська завили і заквакали, вітаючи свою Королеву, котра на руках тримала живе дитя — Орисю Чередничівну.

Безупинно читаючи молитви, Іван мужньо ступив уперед, до межі між берегом і болотом. Одним рухом розпеленав обмінка і шмагонув по ньому жмутком кропиви, що росла прямо під берегом.

Напівзотліла голова королеви богинок різко розвернулася на вереск немовляти, вона оскалила гострі зуби, з яких полетів зелений слиз. Потвора підняла руку і вказала на Івана, однак той уже встиг обсипати навколо себе обережне коло із заговореної солі.

— Богинко, ти обміняла свою дитину на мою. Прийшов час мінятися.

Навколо нього утворився тісний вузол з істот, які, однак, не могли здолати магічний бар’єр. Додатково чоловік сипонув на чотири боки освяченого маку, і богинки, покидавши вальки, зайнялись визбируванням насіння. Зверху Іван линув святої води і сипонув солі — монстри з шипінням відскакували у різні сторони.

Чередниченко знав, що його захисту вистачить ненадовго. Але тут або пан, або пропав. Він бачив, що королева навісніє від злості, але продовжує обережно тримати Орисю.

— Обміняємося і я йду. Інакше, буду далі причиняти біль твоїм дітям.

Над болотом почувся регіт, нагадуючи рипіння не змащеного воза. Піднявши одутлувату голову до неба і трясучи білими патлами, головна богинка заходилася карканням.

— Забирай! Живий звідси не виберешся! Мої піддані недовго збиратимуть мак! — прохрипіло створіння. Воно знало, щоб підхопити дитину, Івану доведеться покинути коло з свяченої солі, а там — від чоловіка і згадки не залишиться.

Королева богинок випливла з баговиння, чекаючи поки чоловік віддасть обмінка і поклала на березі Орисю. Відступила у трясовину на пару кроків і завмерла на місці. Вона вирішила віддати нахабного порушника спокою на розтерзання своїм підданим, а сама насолодитись видовищем.

Тепер усе залежало від швидкості і удачі Івана. Він ступив перший крок за коло, однак богинки визбирали не все насіння, тому поки що не звертали на нього уваги. Чоловік на ослаблих від хвилювання ногах підбіг до доні і підхопив на руки, швиргонувши натомість обмінка. Орися відкрила очі і потяглася до татка. З нею все було гаразд — нечисті створіння не встигли перетворити її на таку ж богинку. Раптом потвори по черзі стали повертати до нього обличчя, повільно підходячи ближче.

Залишалося одне — він різко дістав з-за поясу горнятко з тліючою жариною живого вогню, і одним прицільним кидком запустив прямісінько в голову королеві. Головна богинка завила від несподіванки і болю, полум’я миттю охопило її скособочене тіло, пожираючи давно неживу плоть. За мить з величезного смолоскипа, у який перетворилася королева, залишилася тільки купка попелу. Решта богинок, втративши головну, одна за одною спалахували і розсипалися на порох. Тремтячими руками Чередниченко притискав до себе Орисю — живу і здорову, посеред попелища із страшних істот.

***

Яскравий, як ніколи до цього, світанок освітив околиці Калинівки. Іван Чередниченко повертався додому переможцем із найдорожчим скарбом на руках — донею Орисею. На нього вже чекали син і дружина. Цього разу, Потайсвіт потерпів поразку, та чи надовго?