Глава 4

Миколка різко кинувся зі сну. Щось наснилося наскільки жасне і настільки схвилювало юне серденько, що хлопчик далі не зміг заснути і тільки крутився з боку на бік. У хаті панувала темрява, однак він пам’ятав, що не можна запалювати каганця. Легко зістрибнув на піл і підійшов до колиски, де солодко спала сестричка. Прислухався до дихання. Все гаразд. Хлопчині нестерпно захотілося до вітру, і малі ноженята подріботіли до виходу. Намацав руками одвірок, і з зусиллям штовхнув важкі двері, які широко відкрилися навстіж. Після чого побіг за хлів, забувши прикрити їх за собою.

Посеред непроглядної нічної пітьми промайнула чорна в’язка тінь і заповзла до хати. Над люлькою сплячої дівчинки нахились три жахливі створіння — старечі викривлені тіла з непропорційно великими грудьми, криві ноги, перекошені обличчя, наполовину закриті засмальцьованим сивим волоссям.

— Красуня буде наша. Потайсвіт чекав на неї вже давно, — прошамкало ротом з чорними ікластими зубами одне чудовисько і простягнуло до Орисі кістляві руки з трьома пальцями.

— Підмінимо, підмінимо, — прошипіло інше і поклало у колиску замість украденої дитини своє незугарне крикливе немовля з розпухлим животом.

За мить потвори покинули хату, тримаючи на руках мамине сонечко — Орисю, яка навіть не підозрювала, серед кого доведеться жити.

Рипнули вхідні двері. Миколка швиденько повертався, адже пам’ятав обіцянку дивитися за сестричкою, поки мами не буде вдома.

***

З перегуками, приспівами і завиванням жінки доорювали перше коло навколо села, слідкуючи за тим, щоб борозна була направлена назовні. Тепер Мотрю змінила Марфа, натягнувши на себе кожуха вовною догори. Поки що обряд проходив не дуже вдало — ніхто не трапився на дорозі простоволосим жінкам. Калинчанки чекали появи якогось створіння, яке повинно було скочити під ноги орачам. Адже Коров’яча Смерть точно жила в селі або в образі кішки чи собаки, качки чи курки. Оце б яка тварина зараз вибігла, ту належало розірвати на шматки і закопати рештки на перехресті. А якби якому чоловіку закортіло саме зараз поглянути на односельчанок, то оскаженілі жінки забили б його на смерть. Однак, на всі верески і заклинання, жодної живої душі не потрапляло на очі.

На завершенні другого кола, жінки вирішили розпалити на перехресті живий вогонь. Завчасно, ще звечора, сюди наносили великі купи соломи, котрі чекали лише іскри. Просячи заступництва у святого Власія, Гапка і Солоха зайнялись добуванням живого вогню. Ось уже вони розклали на дорозі жмуток пуху і сухої трави, намагаючись викресати вогник з сухих гілочок, тручи одна об одну. На диво, живий вогонь іскрами посипався на імпровізоване багаття, з’їдаючи запропоновану трапезу. Ось уже вогнище розгорілося на славу, розсипаючи навколо снопи іскор.

Зненацька в напрямку до вогнища підійшла стара згорблена бабця у довгому плащі з каптуром. Вона привіталася і заговорила до присутніх:

— Заблукала я, дітки. Йшла до племінниці у Липівку, та в дорозі ніч застала. Допоможіть мені, якщо ваша ласка.

Жаліслива Федорка кинула в бік рогача і підійшла до бабусі:

— Що ж ви, бабуню, ходите в таку страшну ніч. А якби ми вогнище не розпалили, то прийняли б вас за коровицю і … не дійшли б ви тоді до племінниці.

Наперед вискочила Мотря, хапнувши Федорку за руку і заступивши ту собою. Після чого зірвала з-за пазухи прихований мішечок і сипнула старій межи очі жменю макового насіння. Бабця відкинула з обличчя каптур і виросла на очах, простягаючи до насіння руки-граблі. Із висохлого тіла клаптями звисав напівзгнилий одяг, червоні вуглини світилися замість очей. Від видива Одарка з Маринкою охнули, але швидко опам’ятались і похапали смолоскипи.

— Бийте! Хапайте! Це коровиця прикинулась бабцею! Поки збирає насіння, не зможе відбиватися! Не бійтеся! — закричала на все горло Мотря, першою кинувшись з макогоном на чудовисько.

Ніби хто спустив скаженого пса з прив’язі, так кинулися жінки на Коров’ячу Смерть. А та все сичала і шипіла, махаючи на всі боки руками-граблями. Коли вона зрозуміла, що вже не втекти, перетворилась на страхітливий коров’ячий скелет і, піднявши голову, завила, ніби голодний вовк. Від пронизливого виття кров холонула в жилах, однак жінки вже піймали свою здобич і не збиралися відпускати. Вони відтіснили страхітливий скелет до багаття, і штовхнули прямісінько в самий жар.