Глава 22. Скажи це, більше нічого...

ВЛАСТА

Я збирала речі. Вирішила послухати Леона і переїхати. Коли вже майже всі валізи були складені, на мій телефон прийшло повідомлення. Воно було з незнайомого номеру. Я б не стала читати, подумала, що то якийсь спам, але мою увагу привернули фотографії, і я прочитала:

"Як думаєш, що це?"

Далі йшли фотки. То були жіночі руки. Бліді, ніби… Ні, я не хотіла про це думати. На одній з рук була обручка, яку я одразу впізнала. Без сумнівів, це була саме та обручка, яку я знайшла у нього в кишені тоді, коли вирішила звернутись до детектива. 

“Я нічого не розумію, — відповіла я. Спершу думала заблокувати цей номер, але все ж ця обручка… Я мала дізнатися, в чому справа… — Може, ви мене з кимось переплутали?”

"Якщо ти така тупа, то можеш тішити себе цим, а якщо ні — тікай", — написали у відповідь. І одразу ж всі повідомлення разом із фото зникли.

Я стояла і дивилася на телефон, неначе очікувала, що та людина з’явиться знову і все пояснить. Але вона не з’явилася. 

Я почула голос ведучої новин, що лунав із увімкненого телевізора:

 — У Мукачевому загинула ще одна жінка. Її знайшли мертвою у власній квартирі. Деякі докази, про які ми не можемо розповідати, поки йде слідство, наштовхують на те, що це було вбивство…

“Цікаво, чи в цієї жінки не зникла якась прикраса?” — подумала я. 

Швидко пішла до нашої спальні і відчинила його шафу. Почала перевіряти кишені одягу, та сама розуміла, що після одного проколу навряд чи він знову залишить якийсь доказ у кишені. Нічого не побачивши, я перейшла до кабінету Зена і почала шукати там. 

У його письмовому столі теж нічого не було. Але я згадала, що задня стінка столу трохи відійшла, і засунула туди руку. Пальці наштовхнулися на якусь коробочку, приклеєну скотчем. Смикала і не могла відірвати, тоді взяла зі столу ніж для паперу, і з його допомогою розрізала скотч і витягла коробочку. 

За допомогою того ж ножа відкрила кришку і завмерла з рукою, прикладеною до рота.

У коробці була ціла купа жіночих прикрас. Тут були і обручки, і сережки, і ланцюжки — від дорогих, з діамантами, до дешевих срібних. Мені було страшно доторкатися до них, здавалося, ще один погляд — і на цих прикрасах я побачу кров…

Швидко взяла коробку, скотч — і приклеїла її на те ж місце. 

Мабуть, треба було викликати поліцію, розповісти про все, надати докази… Але я не могла цього зробити. Що буде з Вадимом, коли всі дізнаються? Як йому буде жити з тавром “син убивці”?

Мені треба втекти звідси, переїхати до Леона, і нікому нічого не говорити… Але як тоді мені жити далі, якщо я буду знати про нові вбивства і буду мовчати… Мовчати, аби ми з сином були в безпеці.

“Треба розповісти Леону…” — я потягнулася за телефоном, але моя рука зупинилась на півдорозі. 

Ні, я не маю нікому нічого говорити. мені треба самій з усім розібратися. Не вплутувати у цю справу жодної живої душі.

ЛЕОН

Я був шокований тим, що знайшов на сайті. Ці дівчата виглядали молоденькими, хоч і повнолітніми  Просто давались фото і параметри, і додавалась категорія "юна" і "цнотлива".

Мені було гидко від того, що я бачив. Скільки тут було дівчат і жінок? Де їх утримували? Продавці були різними. Але все це трималось на одному сайті. 

Виходило, Зеновій Добрий тримав український даркнет в своїх лапах. Він був дуже небезпечною людиною, набагато небезпечнішою, ніж я думав. Тут були не тільки жінки, але й все те інше від наркотиків до зброї, і оптові продажі теж.

Треба було продумати, як посадити його.

В першу чергу я робив скріншоти для доказів. Треба зібрати дані, які беззаперечно все підтверджують. Але найважливіше — поєднати Зеновія з сайтом. Найбільша проблема буде в цьому, я це розумів. Він може прикинутись дурником. І відкосити… 

Я написав Власті, що нам треба зустрітися після мого тренування сьогодні, але вона не відповіла. Може, зайнята… Чорт, я тепер починав переживати. 

Але судячи з часу вона просто була на роботі. Я навіть перевірив, де зараз її мобільний, і це дійсно виявилось так, Власта була в клініці.

Я написав їй ще одне повідомлення перед самим тренуванням:

"Будь ласка, збери все найнеобхідніше, нам треба поїхати. Я зараз організую все батькові, щоб і його перевезти. Я вже пошаманив над документами, як і обіцяв. Поїдемо і дистанційно я прищучу його з тим сайтом…"

Власта знову не відповідала. Я подумав, що сьогодні, коли ми зустрінемось, я розповім їй все. Скажу всю правду про те, як я сам вийшов на неї, хоч вона і думала, що це вона вийшла на мене.

Не хотілось більше її обманювати. Я так сильно кохав її… Не думав, що можу когось так покохати. 

На тренуванні я знову не міг зосередитись. Всі думки були там, з Властою. Треба сказати тренеру, що, певно, я не піду в наступний етап.

— Тренере, — почав я, коли він в черговий раз посварив мене. — Можливо, мені доведеться поїхати на деякий час.

 — Куди? — запитав він, піднімаючи брови. 

— Можливо, на захід України. В крайньому випадку — ще західніше, — я зітхнув. — Можливо, ми б могли тренуватись там? Я оплачу вам житло і тому подібне. А на змагання приїдемо до Києва.