Глава 21. Треба зафіксувати докази, щоб посадити його

Власта

Коли я побачила, що Леон упав, то відчула, що моє серце перестало битися. Розуміла, що це всього лише змагання, але мені було так страшно за нього…

За кілька секунд Леон звівся на ноги, але в нього була розсічена брова, і по обличчю бігла кров. Суддя підійшов до Леона, вони, схоже, почали сперечатись. Леон поглянув на тренера. Але той похитав головою і кинув білий рушник. А потім тренер поставив стілець в його кут. Але Леон пхнув той стілець так, що той опинився за рингом. Він був дуже злий. 

Суддя знову щось сказав і Леон покинув ринг, спустився вниз. Тренер таки посадив його на стілець і почав щось робити, певно, зупиняти кров.

Я з хвилюванням спостерігала за тим, що відбувається на ринзі.

 — Мамо, що тепер буде? — запитав Вадим. 

Але я сама не знала, зрозуміла, що, мабуть, перемогу присудять супернику Леона.  

Так і було, бо руку того хлопця підняв суддя. 

 — Нічого страшного, — сказала я сину. — Леон у будь-якому разі виходить у фінал. 

Хоча, звісно, я дуже переживала за нього, за його самопочуття, раптом у нього струс мозку? Не знала, чи можна зараз підійти до нього, але все ж ми з Вадимом пішли туди. 

Леон не одразу побачив нас. Він все ще сперечався про щось з тренером:

—...Я встав, не варто було зупиняти бій! — сказав він обурено, певно, вже не вперше за ці пару хвилин. 

— Справа не тільки в рані на обличчі, глянь на живіт. Коли він тебе так? — спитав тренер, а я якраз перевела погляд на живіт, там був ніби слід від кулака, але хіба таке можливо? — Тут ніби вдарили кастетом, а не кулаком!

— Не він, а інший, у вбиральні, — сказав Леон і раптом обернувся, побачивши нас. Його обличчя одразу стало дещо мʼякшим. — Привіт… 

— Привіт, ти як? — схвильовано запитала я. 

— Нормально, — буркнув Леон, виглядав дещо ображеним.

 — Ти дуже гарно бився, — сказав Вадим. — Я хочу, щоб ти мене теж навчив!

— Але я програв, — він зітхнув. — Ну, ще можна буде взяти реванш в наступному етапі. Можу і повчити, — його обличчя стало ще мʼякшим, здається, він трохи розслабився і відпустив ситуацію. — Сходимо якось разом на тренування, ви ж не проти, тренере?

 — Обов’язково виграєш! — малий теж поглянув на тренера. — Можна я теж прийду на тренування?

— Можна, — кивнув той. — Але зараз я Леона заберу. Треба обробити рани і тому подібне. А ще зробити УЗД. Сьогодні йому ніяких фізичних навантажень більше не можна!

— Блін, але я хотів хоч повечеряти з Властою і Вадимом, — насупився Леон. 

— Брову сам зашиватимеш? — тренер теж насупився. 

Я вирішила втрутитись:

— Повечеряємо завтра, — сказала Леону. — Зараз краще тобі з’їздити в лікарню. Бо інакше я дуже переживатиму, ти ж не хочеш цього?

— Добре, — Леон зітхнув. Виглядав засмученим.

Я підійшла і обняла його. 

 — Кохаю тебе, — прошепотіла на вухо. 

— І я тебе, — відповів він. — До завтра, Власто…

***

Коли ми повернулися додому, Зена ще не було. Він заночував у своїх друзів і повернувся лише вранці. 

— Ти сьогодні будеш вдома? — я дивилася на його бліде обличчя з синцями під очима і мені здавалося, що це зовсім не той чоловік, за якого я вийшла заміж, а якийсь чужий, незнайомець…

— Ввечері потяг, їду у відрядження, — він зітхнув. — Ми зовсім не провели часу разом. 

 — В тебе не буде проблем через ті відрядження? — все ж не витримала я. 

— Що ти маєш на увазі? — він насупився. — Які можуть бути проблеми через відрядження? 

 — Бо я боюся, що ти займаєшся чимось незаконним! — випалила я. 

 Леон

Мене підлатали, все було більш-менш нормально. Зранку я взагалі почувався, як огірок. Було багато енергії, незважаючи на те, що фінальний бій був дуже складним. Ніяких пошкоджень внутрішніх органів, на щастя, не було. Добре, що я займався саме цим видом спорту, мій прес був достатньо міцним. 

Власті написав одразу після лікарні, сказав, що все окей. Вона зраділа.

А вже зранку саме вона звʼязалась зі мною перша. Коли телефон задзвонив, я одразу взяв слухавку, а Власта одразу почала говорити:

— Ми посварилися з Зеном… Я йому сказала, що знаю про його оборудки…

Серце одразу пропустило удар. Це було надто небезпечно.

— Тобі треба зʼїхати від нього. І не тягнути з цим. Переїдете до мене, — це було спонтанне рішення, але я дійсно хотів цього.

 — Я б дуже хотіла цього…. Але, мабуть, мені треба подати на розлучення? А вже тоді переїжджати?

— Ти не розумієш, що вам небезпечно там знаходитись? — я починав трохи злитись на неї, вона нічого не боялась… 

 — Чому небезпечно? Думаєш, він може щось нам зробити? Лише за те, що я діщзналася про то сайт…