Глава 18. Леон. Зараз же...

З Кариною ми розсварились жорстко. Вона тоді як пішла ображена, так і не обʼявлялась. А я і сам не бігав за нею: не писав і не дзвонив. Треба було займатися сайтом, але часу було недостатньо, я мало що встиг. Всі дні перед кваліфікацією ми з тренером тренувались, як прокляті. Він дивувався, що я раптом став так серйозно налаштований, хоч спочатку не хотів цього всього. 

А я… Мені просто треба було дійти до фіналу. І виграти. Тому що вона там буде, я не можу перед нею осоромитись.

Подумати тільки, заради жінки хочу пройти кваліфікацію… Фігня якась, так не має бути. 

Я давно не змагався, тож не був "сіяним", на відміну від десятка топових хлопців моєї категорії, тому перші бої з такими ж несіяними проходять легко. Більшість з них не надто сильні, або не надто технічні, або просто повільні. А в кікбоксингу треба мати всі ці три характеристики на високому рівні.

Коли ж ми перейшли до чвертьфіналу, я вперше відчув доволі серйозний супротив. Хлопець, який вийшов проти мене, був на межі верхнього фолу зважування в категорії, тож важив майже на пʼятнадцять кіло більше за мене. Я ж навпаки був на нижній межі зважування. Це давалось взнаки, бій трохи затягнувся, але мені не можна було програвати зараз. 

Власти все ще не було видно. 

В півфіналі було навіть легше, але втома брала своє. 

— Не затягуй, завали його в наступному раунді, — сказав тоді тренер.

І я завалив. Хлопець просто не встав. Публіка волала, аплодувала, я згадав, як це, і це було приємно. Але Власта так і не зʼявилась.

Перед останнім боєм зайві татамі були прибрані і лишилось тільки центральне на пʼєдисталі(чи як воно пишеться). 

Коли я зайшов на ринг я знову шукав її поглядом, і знову не знайшов. Мужик навпроти здався величезним, порівняно з усіма попередніми суперниками, навіть з тим з чвертьфіналу, з цим різниця була не в пʼятнадцять, а в усі майже двадцять кіло. Тепер завалити з першого раунду мені точно не світило. Ми обмінювались джебами і ударами ногами, але обидва тримали оборону. Він був велитенський і відповідно мав більший розмах рук і ніг. Тому йому щоб ударити мене не треба було підходити ближче. А мені навпаки треба було підбиратись впритул.

Коли я пропустив перший удар в корпус, мене ніби грохнули наковальнею. Різниця в вазі давалась взнаки. Цей чувак ще й був багатієм, мені тренер про нього розповідав, якийсь золотий синочок, але ще й сильний, зараза…

Я похитнувся, але не впав. Однак було боляче. Намагався контратакувати, але безуспішно. В якусь мить подумав, що програю. Той якраз замахувався хуком, коли краєм ока, я, здається, побачив Власту.

Може, я собі це придумав, але тіло миттєво зібралось. Я ухилився і пішов на зближення так, що вмазав кремезному пацану аперкот в щелепу. І той впав…

Суддя почав рахувати, а я обернувся туди, де ніби бачив її. 

Десь на фоні прокричали про "нокаут". Мене схопили за руку і підняли її в знак того, що я переміг. 

Кремезний пацан на фоні кричав щось про те, що я ще поплачусь за це, але я не слухав. Бо мій погляд все ж знайшов її. Вона прийшла…

***

Коли я спустився з рингу, Власта підбігла до мене:

 — Вітаю! — сказала, дивлячись на мене сяючими очима. — Це було круто! 

Я не очікував такої бурхливої реакції. Їй дійсно сподобалось, вона не прикидалася, і від цього мені ставало якось так добре на душі…

— Дякую. Я бачив тебе. Тільки тому і зібрався після цього удару, — я розкрив поли халату і показав величезний синець на боку. — Тому і накаутував його. 

 — Тобі боляче? — мені здалося, що вона хотіла торкнутися мене, принаймні такий рух зробила, але тут же зупинилася, поглянувши на людей навколо. 

Я взяв її за руку і приклав долоню до кубиків пресу:

— Нічого страшного, бачиш? — а сам сковтнув слину. Я стільки фантазував про її дотики… 

— Треба прикласти щось холодне, — вона облизнула губи. — Це вже все? Ти завершив змагання?

— Так, цей етап за мною, — я дивився на ці губи, не міг відвести погляду. Бляха… Я хочу поцілувати її зараз же…