Глава 17.Нічні листування

ЛЕОН

Вона була більш відкрита в повідомленнях. І це ще більше заводило. Здається, можна піти на друге коло в душ. Власне, це я їй і повідомив. А потім додав: "Кохаю тебе... Не забудь стерти листування." 

“Мені не хочеться його стирати, — відповіла вона. — Буду перечитувати. Я кохаю тебе…”

"Треба стерти. Раптом він прочитає… Поки що рано йому дізнаватись. Ти мене перейменувала?" — додав я.

“Як би ти хотів, щоб я тебе перейменувала?”

"Хотів би не так, як перейменуєш. Зроби щось типу "Олена", не знаю. І фотку чужу постав."

“Добре, будеш Оленою. А наше листування я заскріню і закину кудись у хмару, перед тим як виддалити. Буду читати, коли стане сумно…”

"Ти дуже ризикова… Але при цьому дуже ніжна і чиста. За це я теж тебе люблю. Видали все, почитай і видали. Нічого не зберігай, це небезпечно. Якщо він прочитає, то ми нічого не дізнаємось." 

“Мрію про той час, коли нам не доведеться більше ховатися, — написала Власта. — Сподіваюся, скоро ми зможемо бути разом!”

"Так, так і буде…"

 ***

Наступні декілька днів Власта після роботи йшла додому, а я вирішив знову постежити за Зеновієм. Але тепер він не робив зовсім нічого підозрілого. Практично ні з ким не бачився, тільки їздив до офісу. Прослушка не зловила нічого цікавого, я задав їй ключові слова, на які вона мала б реагувати і виділяти уривки запису. Але ніяких двозначних розмов з жінками не було. Нічого такого… Дещо я навіть просто переслуховував самостійно, думав, раптом програма щось пропустила, але там дійсно нічого не було. 

Дні були нудні. Тільки в пʼятницю я знову зазирнув до батька. Я став рідше туди ходити.

Сьогодні засидівся за цими прослуховуваннями аж до одинадцятої, Зен все ще був на корпоративі. А мене з кафешки прямо виганяли. Час йшов швидко. Я сів у машину і поїхав до гаражу. Поставив машину і пішов додому. Знову було таке враження, ніби за мною хтось стежить. Але я подумав, що це знову розгулялась моя параноя. Нікому немає до мене діла вже давно. 

І все ж, мою спину ніби пропалював чужий погляд, але якщо там хтось і був, рухався він безшумно. 

Я прискорив крок і напружив слух і тільки тоді почув чужі кроки, які намагались йти в ритм зі мною. Тут була не одна пара ніг. Три. І це якісь профі. Я одразу перейшов на біг, от тільки вже було пізно. Мене смикнули за руку. І одразу намагались вдарити в обличчя іншою рукою. 

Я ухилився. Це було легко. Інший нападник теж кинувся до мене. І третій. Всі були величезні, але не профі. Ухилитись. Ухилитись. Вдарити. Ухилитись. Вони були міцні, певно, теж займалися кікбоксингом або боксом. Голос одного мені точно був знайомим. Та і троє на одного… Врешті-решт я таки пропустив перший удар в тулуб. А потім і другий. Зігнувся навпіл і тоді мене повалили на асфальт. Я прикрив голову, але туди вони і не били. Сволоти почали пинати мене ногами, аж поки один з них не скрикнув "Там хтось йде!". Щойно пролунала ця фраза, від них і сліду не залишилось. Встати було не дуже просто, але я це зробив. Здається, мені неслабо перепало. Хоч би ребра були цілі…

Додому ледь плентався. Щойно дійшов, зняв брудний одяг і прийняв душ, а потім оглянув гематоми. Натовкли вони мене знатно… Саме в цю мить Власта прислала мені повідомлення:

“Привіт, як ти? Щось вдалося знайти ?”

"Ніби він знову збирається у відрядження, а так нічого цікавого не знайшов. А я… Ну, більш-менш. Тільки селфі тепер не проси хоча б тиждень. Точніше, можу селфі, але не нижче обличчя." 

ВЛАСТА

Коли я прочитала його відповідь, то спершу не зрозуміла, що він має на увазі:

“Щось сталося? Ти хворий?” — написала дуже швидко, плутаючи літери. 

"Скажімо так, виробнича травма. Але все оʼкей, не переживай. Просто картинка не така красива…" — відповів він туманно.

“Ти вдома? Чи в лікарні? Потрібна якась допомога?” — Зена саме не було вдома, тож я ні хвилини не думала, вирішила, що треба поїхати до Леона, адже інакше я не засну від хвилювання. 

"Вдома… Але вже пізно, Власто. Хоч твій чоловік зараз і на корпоративі, певно, тобі не можна їхати. Я в порядку. Трохи побився на вулиці. Їх було багато, але все одно вони слабаки." 

“Який жах! Ти звернувся до поліції? Тебе потрібно відвезти у травмпункт! Я зараз приїду!” — написала я і одразу почала збиратися. 

"Не треба травмпункту. Але буду радий побачити тебе, хай і на півгодини. Я слідкую за Зеном, корпоратив все ще не закінчився."

“Тоді я вже виїжджаю. Хочу побачити тебе і переконатися, що з тобою все добре…”

"Добре, певно, у мене немає вибору?" — він додав смайлик, а я поспішила до машини…

***

Коли я подзвонила у двері, Леон відразу відчинив. Я підбігла до нього і обняла:

 — Я так переживала! Як ти думаєгш, це через це розслідування? Може, варто його припинити?

— Ні, це не через розслідування, — він обійняв мене у відповідь. — Це були пацани з боксерської тусівки. Певно, хтось вирішив мені помститись за те, що я пройшов так високо і проходжу кваліфікаціями далі. Третє місце дозволяє йти на більш серйозні змагання.