Глава 15. Раптовий напад.

ВЛАСТА

 — Якщо пообіцяєш бути обережним! — я обняла його за плечі. — Бо цей вид спорту не для людей зі слабкими нервами! В якийсь момент мені аж погано стало, коли я побачила, що ти весь в крові!

— Все тому що він розсік брову, — Леон насупився. — Блін, я міг виграти, якби він тільки не встав. А тепер це дибільне третє місце… І то, дадуть третє тільки тому що я набрав немало очків за останній бій. А другий претендент на третє був переможений нокаутом. 

 — Третє місце — це теж добре, — сказав Вадим. — Ви дуже гарно билися, то просто не пощастило…

— Треба сходити відсвяткувати. Ходімо всі разом? — Леон усміхнувся.

 — Чом би й ні, — я теж усміхнулась у відповідь. — Таку подію необхідно треба відсвяткувати!

Я поглянула на Вадима — чи не буде він заперечувати. але. схоже. син був у захваті від Леона. 

 —  А куди ми підемо? — запитав він.

— Піца? Суші? — почав пропонувати Леон. — Можна щось французьке. Їв жабʼячі лапки? — сказав він з максимально серйозним виглядом. 

Але саме в цю мить телефон в моїй сумочці задзвонив. 

Коли я дістала його, то побачила, що мені телефонує Зен. Відчула досаду, що чоловік нагадує про себе у такий хороший момент. Але мусила відповісти, бо інакше в нього виникне забагато питань…

 — Алло, привіт. ти щось хотів?

— Ага, я вже звільнився, хотів заїхати за тобою, якщо ти не вдома, чи ти вже повернулась? — запитав він. — Кудись ви там збирались з малим сьогодні. Ти так тоді і не сказала, куди.

 — Ми ходили на спортивні змагання, — сказала я. — Вже скоро повернемось. Не треба заїжджати. 

Я помітила, що Леон відвів погляд. Він зрозумів, з ким я розмовляю.

— Піду перевдягнусь, — сказав він тренеру ледь чутно, розвернувся і пішов. 

— Зрозуміло, ну тоді чекатиму вдома, — відповів Зен. — Люблю тебе. 

 — Дякую тобі, — я не могла відповісти “І я тебе люблю”. Попрощалась і сховала телефон у сумочку. 

— Вадиме, хочеш, я покажу тобі залу, все, що тут є? — тренер Леона показав на татамі. — Можна навіть зайти на татамі, — а сам при цьому кивнув мені в сторону роздягалень. — Він у пʼятій роздягальні, один, ми тут впораємось, — сказав, коли малий побіг до татамі і одразу і сам пішов за Вадимом.

“Він розуміє все”, — подумала я. Було трохи соромно, але разом з тим душу переповняло якесь інше почуття. Воно нагадувало очікування подарунків у дитинстві. 

Я пішла до роздягалень, побачила номер п’ять на дверях і постукала:

 — Можна увійти? — запитала неголосно. 

— Заходь, — почула його голос.

Коли зайшла, він був в одних штанах, без футболки. А його волосся було вологим. Він що, і в душі за пʼять хвилин побував? Я відчула, що моє серце забилося ніби вдвічі швидше. 

 — Твій тренер показує Вадиму залу, — сказала я, думаючи, що найбільше мені б зараз хотілось підійти і обійняти його. Але я не можу… Поки що не можу, не повинна цього робити… Не хочу бути зрадницею…  — А я вирішила зайти і сказати віч-на-віч, що я дуже переживала за тебе. Але й раділа теж. Бо ти важливий для мене…

— Власто… — за мить Леон опинився прямо переді мною. Його долоня торкнулась моєї талії, а очі, здається, зазирали в саму душу. — Ти теж дуже важлива для мене, — прошепотів, подавшись вперед, до мого вуха. — Страшенно ревную… Не знав, що вмію так ревнувати…

— Тобі не треба ревнувати. — я провела пальцями по його щоці. — Ти найкращий для мене, найдорожчий…

— Я так хочу нарешті зловити його на зраді… Тоді ти підеш від нього. Я хочу, щоб ти пішла… Чорт, — він торкнувся губами моєї щоки. 

— Так, — я дивилася йому в очі, відчувала, що всередині мене все натягнулося. як струна, я так хотіла, щоб мені більше не треба було прикидатися. — Я піду, як тільки дізнаюся, що він приховує від мене…

ЛЕОН

Мені, як і завжди, зносило дах від самої її присутності. Ніколи в житті я не відчував нічого подібного до жінки, навіть близько. Але треба було йти. Нам треба було бути обережними. 

Чи пробачить мені батько, якщо я буду з Властою? Все ж, вона дружина Зеновія Доброго. Ні. Вона — не він, вона не має до нього ніякого відношення в тому плані. 

Коли ми вийшли з зали і сіли до машини(моєї, а Властину залишили поки що біля спорткомлексу), малий активно ділився враженнями від всього побаченого. В його віці, так, десь років в десять, я і сам почав займатись боротьбою. До того серйозно займався іншим бойовим мистецтвом, тхеквондо, але під час однієї вуличної бійки зрозумів, що тхеквондо не надто практичне. Власне, тому і змінив спорт. 

Я відвіз їх на вечерю в мʼясний ресторан. Особливістю було те, що тут тобі подавали всякі-різні страви з мʼяса та овочів, які ти сам смажив на спеціальній платформі, вбудованій в стіл. Малому ця штука дуже сподобалась, він і нам все сам смажив. 

Так як ми були за кермом, обоє не пили. І не торкалися, бо малий був з нами. Бути поруч з нею і не торкатися — це, певно, той вид тортур, який я отримаю в пеклі, коли помру. Хоча, її не може бути там поруч.