Глава 12. Леон

Знов цілував Карину, а думав про Власту. Це вже перетворювалось на якусь одержимість. Ну, але я вирішив, що в свій день народження можу ще один раз уявити. Уявити, що я обіймаю її. Що це вона шепоче мені всяке-різне на вухо, а мені від того стає так спекотно, що… Чорт. 

Це було схоже на солодке катування і на зраду. Я зраджував Карині подумки, було тупо це заперечувати. 

Коли ми вже лежали в ліжку, вона знову почала про те, що я "не такий, як раніше", і я втік в душ. 

Треба менше думати про Власту, і більше про мою вендету. Так, я маю зосередитись на її чоловікові, а не на ній…

***

Коли я проганяв аудіозаписи з жучка його сумки через пошук ключових слів, то знайшов цікавий діалог між ним і його секретаркою. 

Початок мене дуже заінтригував.

— Зеновію Анатолійовичу, мені дуже потрібна ваша допомога, — сказала секретарка.  

— Так, Оленко, слухаю тебе, що там? — відповів той слащавим приторним голосом. Точно загравав з клятою секретаркою. Невже все буде так просто? Якщо так, то… Чорт, якщо скажу Власті, що буде з моєю помстою?

— У мене розійшовся замочок на чоботі, може, ви допоможете його застібнути, — сказала Оленка. — Бо я навіть не знаю, як мені тепер йти додому. Хіба що хтось підвезе…

— Добре, іди сюди, — здавалось, його голос навіть став трохи нижчим. І що, він тепер посадить її на руки, щось буде між ними? Шкода, що я не встановив камери… Може, можна буде підʼєднатись до їхніх камер безпеки?

З одного боку я радів. Придурок зраджує, Власта зможе знайти собі когось кращого. З іншого боку… Це було небезпечно, мій план міг провалитись.

— Ой, дуже дякую! — почувся голос секретарки за мить. — Ви мене так виручили! Може, мені чимось вас пригостити після роботи?

— Оленко, ти хороша дівчинка, дуже красива і мила, і ти ж знаєш, я ціную твої навички і допомогу, — почав він винуватим голосом, я аж очі закотив. — Але я одружений і кохаю свою дружину, вона в мене найкраща, розумієш? Тобі краще знайти когось свого віку і вільного. Навколо повно молодих вільних хлопців. Навіть у нас в компанії. 

 — Я нічого такого не мала на увазі, — тут же відповіла вона, хоча голос видавав розчарування. — Дуже рада за вас і за вашу дружину… Вибачте, якщо я щось не те сказала…

— Все нормально, давай ми просто не будемо це згадувати і працювати, як зазвичай, добре?

Я зупинив запис. Злився. Якого біса? Я бачив ту секретарку, вона ще та бомба, все при ній. І волосся до попи, і форми. Очі блакитні, губи великі. Хоча… Так, в порівнянні з Властою, не дотягує. Щось в ній таке примітивне, в цій блондинці. А Власта не така. 

Невже він їй не зраджує і в них реально щасливий шлюб? Та ні, не може такого бути. Тоді звідки та обручка? Я щось упускав, сто відсотків.

Якщо я помилився, якщо Власта помилилась, вона піде. І більше я не зможу використати її для того, щоб підібратись до Зеновія Доброго. 

— Леоне, я вже тут, — тренер відволік мене від прослуховування. Я вже розімʼявся і чекав на його прихід, а поки чекав вирішив послухати, що мені повідбирала програма. — Ти памʼятаєш про кваліфікаційні змагання? Я казав тобі на днях, що запишу тебе на ці вихідні. Тобі треба перепустка для когось?

— Перепустка? — перепитав я. І чомусь подумав про Власту, Карині я не казав, що збираюсь на змагання. Якби Власта побачила мене на ринзі, вже б не думала про мене, як про якогось малого. — Так, мені треба перепустка…