Глава 10. Тривожний дзвінок

ЛЕОН

Того вечора в душ довелось ходити тричі. Не міг заснути і все… Тільки лягав, тільки заплющував очі, так одразу бачив її. 

Але вона відповіла на поцілунок. Вона сама сказала, що теж дуріє від мене… Ні, треба не думати про неї, а то знову не зможу спати! У мене реально ніколи в житті не було такої реакції на жінку. 

Та силою волі я все ж змусив себе заспокоїтись. Їй треба час, та і мені теж. Доведу, що цей придурок їй зраджує, помщуся, заберу фірму, все як планував. І вона точно не зможе більше стримуватись… Думати про те, що буде після того, як я отримаю бажане, я не хотів.

Мало як все повернеться… Що як… Ні, якого біса я думаю про таку фігню? Ну не може той тридцять пʼять плюс бути кращим за мене в цьому плані. 

Дзвінок в двері був такий раптовий, що я майже підскочив на ліжку. Швидко натягнув штани і пішов. Вже майже дванадцята, якого біса? Прийти до мене може тільки…

Щойно я відкрив двері, то впевнився, що це Карина. 

Вона підійшла до мене і обняла:

— Я так скучила за тобою! Давай помиримося!

Мені раптом стало трохи соромно перед нею. Я дійсно подобався їй. Та і вона мені подобалась… Ну, до того, як я зустрів Власту. Але те, що я відчував тоді до Карини, не порівняти з тим, що я відчуваю до Власти, як дурію від неї. Рішення прийшло дуже легко.

— Пробач, — я зітхнув. — Нам треба розійтись. 

— Що? — вона підняла брови. — Ти жартуєш? Ну вибач, що я сказала тоді, що краще, аби ти програв, то був невдалий жарт… Але розходитись через таку дрібницю…

— Я, до речі, виграв тоді, — я зазирнув їй в очі. 

Авжеж, я залишав її не через це, це дійсно не так важливо, як інше. Заперечувати перед самим собою те, що мете вело від Власти, було тупо. Але і розповідати про це Карині було стрьомно. Вона знала занадто багато про помсту та інше… Треба бути обережним в словах і діях.

— Загалом, ми з тобою не підходимо одне одному, пробач. 

— Я так і знала, — вона підтиснула губи. — В тебе роман з тією тіткою! Старшою за тебе і заміжньою! Це вона сказала тобі мене покинути?

— У нас всього сім років різниці, досить називати її тіткою! — все ж я не стримався.

 — Значить, я вгадала! Ти спиш з нею! 

— Ні з ким я не сплю, — це навіть була правда, бо ми з Властою тільки цілувались. І то всього два рази. — Просто зараз мені треба зосередитись на спорті, а ти мене не підтримуєш, ми виявились практично чужими людьми, мене напружують ці стосунки. 

— А вона тебе підтримує? Фінансово! — Карина хмикнула. — Ти спиш за гроші з якоюсь тіткою! Як розкажу усім, не повірять!

— У мене є гроші, хай не так багато, як раніше, але все ж, не дарма я стільки пахав у спорті, —  я насупився. — Йди, будь ласка. 

Вона розвернулася і мовчки вийшла, наостанок голосно гуркнувши дверима. 

Я повернувся до спальні і дістав мобільний.

"Щоб ти не думала, що я голослівний. Я щойно остаточно розійшовся з Кариною", — написав, потім подумав і поправив повідомлення: "Привіт, щойно остаточно розійшовся з Кариною, вона одразу просікла, що це через тебе. Бачила, як я дивлюсь на твої фотки в інсті…" 

Власта чомусь не відповідала. Я почав гортати інсту, потім перейшов в телеграм. Треба було хоч новини почитати. 

“З початку року в різних містах Заходу України відбулося сім убивств молодих жінок, замаскованих під самогубства. Слідчі припускають, що це робота серійного вбивці. Це підтверджує той факт, що всі смерті збігаються з фазою повного місяця. Ведеться розслідування, всіх, кому щось відомо, чи хто бачив підозрілих людей, просимо звертатися за телефоном…”

ВЛАСТА

Я сиділа в теплій ванні, наповненій піною з ароматом ванілі. Заплющила очі і подумала про те, як  добре було б, якби зараз поруч зі мною опинився Леон…

Вадим сьогодні залишився ночувати у свого друга, тож у будинку було тихо, нічого не падало, не гриміла музика… Я насолоджувалася тишею і спокоєм, але здригнулась, коли пролунав телефонний дзвінок. Я залишила мобільний у спальні на тумбочці, тож вирішила, що не буду виходити з ванної, потім подивлюся і передзвоню. 

Але телефон прямо розривався. Трохи на мить затихав — і починав дзвонити знову. Я стривожилася. Раптом щось трапилось із Вадимом? Чи Зеном?

Схопила рушник, накинула на плечі, бо з волосся стікала вода, і вибігла у спальню. Взяла телефон, побачила, що дзвінок з незнайомого номера, і моя тривога ще більше посилилась. Вода капала з мого волосся на телефон, я нервово відкинула пасма назад і сіла на ліжко.

 — Алло, — сказала, приймаючи виклик. Чекала відповіді, але в слухавці панувало мовчання. Подумала, що може, зв’язок перервався. — Алло, ви мене чуєте?

У слухавці була все така ж тиша, але мені здавалося, що хтось тихо дихає. Чому він чи вона мовчить?

 — Не хуліганьте, — сказала я, намагаючись звучати суворо. — Якщо нічого не скажете, я завершу розмову і більше не буду відповідати!

Цієї миті раптом у всьому домі вимкнулось світло. Страх крижаними пальцями стиснув мою шию, так, що мені важко було вдихнути. На руках і ногах виступили сироти. А в телефоні досі мовчали.