Глава 8. Я обовʼязково виграватиму.

ЛЕОН

Зламати онлайн-майданчики Зеновія було не так просто, як влізти в його мобільний. Але одна штука все ж не давала мені спокою. Трафік на його сайті був незвично великим, набагато більшим, ніж мав би бути з тим обсягом товарів, що показувався.

Ну, принаймні це і тренування відволікали мене від думок про ту біляву бестію. Чому я постійно про неї думав? Це для мене була загадка. Я ще ніколи в житті нікого так не хотів, як її, це було схоже на одержимість, яка ніяк не проходила.

За  поривом я зайшов в інсту. Я вже бачив її профіль, але не підписувався, нічого такого, не залишав сліду. 

Власта з кожної фотки дивилась прямо на мене. Її погляд був таким  пронизливим. А ці тонкі запʼястки… Господи, ну що зі мною відбувається?... 

Чому так хочеться побачити її? Кляті змагання так скоро, а я думаю лише про секс… Навіть не про довбану помсту. Чорт.

 — Що це в тебе? — Карина раптом вихопила в мене з рук телефон. — Якась тітка!  Дивишся так, немов з’їсти її готовий!

— В якому місці вона "тітка"? — я насупився. І тільки потім зрозумів, що явно сказав зовсім не те, що було варто говорити, бо… 

— Ти її знаєш? Це та твоя клієнтка, через яку ти на свій день народження запізнився? — Карина тут же засипала мене питаннями. 

— Дай телефон, — я простягнув руку до неї. — Так, це вона. Заміжня, закохана по вуха в чоловіка, ще в неї син. 

 — Отож, тітка і є тітка, — констатувала Карина. 

— Не називай її тіткою, — чомусь мене страшенно обурювали ці слова, хоч я і намагався тримати голос максимально нейтрально. — Це неввічливо, Карино.

 — Добре, не буду, — легко погодилась вона і сіла мені на руки. — Ну добре, хоч не на дівчат молоденьких дивишся. Бо тоді б я образилась. А так вибачаю тебе!

Знала б ти, як мене веде від Власти, ти б не казала подібного…

Я дійсно почувався, як зрадник. Хоча не міг сказати, що в нас з Кариною були дуже близькі стосунки. Ну, ми типу зустрічались, спали, але…

— Дякую, — тільки й вимовив, не можна ляпати зайвого. Все одно Власта ніколи не буде зі мною, це неможливо. — Треба буде нам знову кудись зʼїздити, як буде час. Як на мій день народження. 

 — Давай! — вона аж у долоні заплескала. — Хочу поїхати у якесь красиве безлюдне місце. І вимкнути телефони хоча б на день!

— Але це після кваліфікації і змагань, — додав я. — Та й працювати над справою треба…  Але на дещо часу нам вистачить, — я подався вперед і торкнувся губами її губ. Забути Власту. Хоча б таким способом…

***

Кваліфікаційні бої проходили на диво легко. Тренер мене дуже хвалив. З трьома перемогами з трьох я пройшов до першого етапу змагань, який мав відбутись вже за тиждень. 

Я був задоволений собою, але коли зійшов з татамі, невдоволена Карина одразу зіпсувала мені настрій:

 — Я так хвилювалася, не думала, що це так небезпечно! Коли ти впав, я вже збиралася викликати “Швидку”! А всі навколо нічого не робили! Краще б ти одразу програв, і ми поїхали додому!

— Більше ти зі мною туди не підеш, не переживай! — сказав на емоціях.

Мені було неприємно і боляче чути ці слова. Ну, авжеж, я розумів, що вона не в захваті від кікбоксингу, але все ж казати таке мені прямо в обличчя, коли я практично професійний спортсмен…

Карина хотіла відповісти ще щось, але я пішов з кімнати, прихопивши мобільний.

"Сьогодні мені заявили, що краще б я одразу кваліфікаційні програв, уяви. Тепер я точно її не запрошу на основні змагання. А щодо тебе моє запрошення все ще в силі…" 

Я написав це все на емоціях, коли перечитав, вже думав, що треба це видалити, що досить навʼязуватись Власті, але я не встиг… Бо саме в цю мить вона прочитала повідомлення…

ВЛАСТА

Це запрошення стало таким несподіваним… Вірніше, Леон тоді згадував про змагання, але я думала, він говорив несерйозно. Адже у нього є дівчина, тож логічно, що він візьме її з собою. А я просто клієнтка, і нічого більше…

Його повідомлення застало мене зненацька. Я прямо застигла з телефоном у руках. Спершу хотіла вибачитись і відмовитись, як того разу, придумати якусь причину. чому не зможу прийти. Але мені хотілося туди піти. Хотілося, щоб він усміхався мені, щось розповідав. Адже це нічого не означає, то чому б мені й не погодитись? Все одно Зен знову поїхав у своє чергове відрядження…

“Я можу прийти, — швидко набрала повідомлення. — А де відбудуться змагання? І о котрій годині?”

"Майже всю суботу, з самого ранку, з девʼятої, і до вечора, якщо все буде добре. Правда прийдеш?" 

"Можеш прийти не на весь день. Я обовʼязково виграватиму, аж поки ти не прийдеш." — одразу додав він друге повідомлення. 

“А що буде, коли я прийду?” — я поставила смайлик. 

"Сподіваюсь, я не надто задивлятимусь, і теж виграю." — він теж додав смайлик, але той, що підморгує. 

“Не хотілося б відволікати тебе від змагань, — я продовжила листування в жартівливому тоні. — Пообіцяй, що будеш дивитися на суперника, а не на мене, і я прийду…”