Ми домовилися зустрітися з Леоном у кафе, і він мав розповісти про результати своєї поїздки. Чомусь, збираючись на цю зустріч, я дуже хвилювалася. У мене було таке відчуття, ніби я йду на побачення, хоча, звісно, це не було побачення. Що це зі мною? Невже мені бракує уваги чоловіка, що я придумую собі бозна що?

Коли увійшла до кафе, Леон був уже на місці. Я підійшла до його столика і поки йшла, подумала — цікаво, як нас бачать люди навколо? Чи думають, що у нас побачення?

Та що ж таке, ці думки просто дістали…

— Добрий вечір, — сказала я, сідаючи на відсунутий ним стілець. — Чи були якісь результати у твоєї поздки?

— Привіт, — він усміхнувся. Сьогодні виглядав трохи інакше, вдягнув джинси і чорну сорочку і одразу став виглядати ніби трохи старшим. Сорочка не була застібнута під горло, він лишив пару гудзиків незастібнутими і мій погляд мимоволі ковзнув туди, де відкривалась шкіра. — Він дійсно їздив по роботі. Я вичислив і готель, і машину, яку він орендував, їздив за ним по пʼятам. Але це цього разу, ти ж сама розумієш. 

— Що тепер? Знову чекати, поки він кудись поїде? — я зітхнула. Розчарування було надто великим. 

— Але щоб було хороше прикриття, воно і має так працювати, — Леон ледь насупився і від того знову виглядав трохи молодшим, навіть сорочка не рятувала. Я зловила себе на думці, що якось неправильно на нього реагую.

— А може, ти спеціально так усе облаштував, щоб більше часу бути в роз’їздах і отримати більше грошей? — запитала я. 

— Ще чого, — він раптом насупився сильніше. — У мене взагалі сьогодні день народження, щоб ти знала. Повір, я не горів бажанням працювати ці дні, я взагалі мав відправитись на вікенд з подругою, а замість того їздив за твоїм чоловіком! — на цих словах я відчула, що він, схоже, навіть розізлився. 

 — То треба було сказати, чи ти думав, що я екстрасенс і вмію читати думки? — я встала. — Добре, святкуй день народження. не буду тобі заважати! 

— Слава богу, цього ти не вмієш, — пробурмотів він, наздоганяючи мене вже біля дороги саме в ту мить, як я майже ступила на проїжджу частину.

Якась машина промчалась прямо в мене перед носом, але Леон різко потягнув мене до себе і обійняв, я відчула, як швидко бʼється його серце.

— Ідіотка…

— Вибач, — я раптом відчула, як на очі навертаються сльози. — Просто я не знаю, що робити.  Я не хотіла образити тебе…

— Все нормально, я сам винен, — він зітхнув. — Я дійсно поки що не знайшов те, що ти шукала. 

Він все ще не відпускав мене. Ми були дуже близько. Тільки aQDIM_44 зараз я відчула, який він сильний, і мені раптом захотілося, щоб він поцілував мене… Злякавшись такої думки, я вивільнилася з його обіймів. 

 — Я не привітала тебе з днем народження, — сказала перше-ліпше, що прийшло на думку. 

— Можеш привітати зараз, — він усміхнувся якось з викликом. — Беру привітання поцілунками.

 — Це не дуже вдалий жарт, — я теж усміхнулася, а серце дуже сильно закалатало в грудях. 

— Певно, що не дуже, — погодився Леон, відводячи погляд, але лише на мить, а вже наступної миті він був такий самий, як і завжди.

 — Добре, тоді коли чоловік знову збереться кудись їхати, я повідомлю тебе, — сказала, не дивлячись йому в очі. 

— Так, подзвониш, — він кивнув і знову поглянув на мене. — Краще дзвони, а не пиши, так я одразу дізнаюсь і буде більше часу для дій…