Глава 5. День народження

Леон

Коли я проводжав її до машини, в голові крутилась божевільна ідея. Я б таки хотів провести цей вечір з нею, хоч це і було просто неможливо, з багатьох причин. Само собою, нічого такого я не сказав. Коли ми вже стояли перед машиною, вона поглянула на мене і сказала:

 — З днем народження! Хай всі твої мрії здійснюються!

Навіть та, де я подумки роздягаю тебе? Чорт, не треба про таке думати… Зараз це максимально небезпечно. 

— Дякую, — сказав стримано. — Сподіваюсь, ми розберемось з твоїм чоловіком і ти побачиш, що я дуже навіть компетентний. Я б хотів, щоб ти це побачила. 

"І щоб не думала про мене, як про якогось недосвідченого малолітку. Не такий вже я й малолітка." — це я, само собою, вголос не сказав.

 — Я думаю, ти компетентний, — вона ледь почервоніла. — Вибач, що вийшла з себе, зі мною раніше такого не було. Це все кляті нерви…

— Я розумію, — я зітхнув. — Ти просто кохаєш свого чоловіка і вся ця ситуація тебе напружує. Але ти дуже красива і віддана. Знаєш, таким жінкам зраджувати це просто якась фігня… Ну реально. Він якийсь придурок. 

 — Я все ще сподіваюся, що це якась помилка, — сказала Власта. — Що все виясниться  і може він просто хотів зробити мені сюрприз…

"А я сподіваюсь, що він дійсно зраджує… До чого я докотився? Мав викрити якісь серйозні махінації, а сам мрію, щоб цей козел був зрадником… " — кляті думки не давали спокою. Я ставав абсолютно ірраціональним поруч із нею.

— В будь-якому разі, я обіцяю, що ти дізнаєшся правду, Власто, — я зазирнув їй в очі. 

— Дякую тобі! — вона піднялася навшпиньки і поцілувала мене в щоку. — От тобі поцілунок, про який ти згадував…

Бляха… Що, вбіса, відбувається? Навіть такий невинний жест максимально вивів мене з рівноваги. Серце знов забухало в грудях так, що я чув тільки його стукіт. 

— Дякую, — тільки й вимовив. Певно, цього разу вже не зміг приховати схвильованість в голосі, хоча обличчя ніби все ще тримав.

Вона кивнула мені і сіла в машину. А потім поїхала…

***

Я посміхався, як якийсь ідіот. Всю дорогу додому відчував себе ідіотом. Чому вона так впливає на мене? Чому я так реагую? 

З таким обличчям навіть заходити до квартири стрьомно. Хоча, у мене день народження, ну чому я не можу бути задоволеним? 

Вирішив, що це достатня відмазка і все ж пішов до квартири. Коли зайшов, Карина сиділа, дивлячись в телефон, і ніяк не зреагувала на мою появу. 

Це було якось дивно, бо я очікував або святкування, або, на крайняк, якогось скандалу, що я так пізно повернувся. 

Я підійшов ближче:

— Може, замовимо суші чи щось? Треба хоч трохи відсвяткувати… 

— Я думала, ти святкував зі своєю клієнткою… — холодним тоном промовила Карина. — А на мене тобі пофіг…

— Чому це мені з нею святкувати? — перепитав я. — Просто розповів про все, що дізнався, на тому все і завершилось. 

— Щось ти довго розповідав, тобі не здається? Не могло це почекати до завтра?

— Ми продумували, що робити далі, — я зітхнув. — Могло і почекати, ти маєш рацію.

Треба менше контактувати з Властою. Тоді ця дивна залежність і бажання пройдуть. Мають пройти. 

 — Я скучила за тобою, — Карина обняла мене і притягла до себе. — Так сумно було сидіти самій цілий вечір…

— Пробач, — я потягнувся вперед і торкнувся губами її губ, прикриваючи очі. І, як на зло, знову подумав про Власту, уявив, що цілую її… Бляха…

ВЛАСТА

Я відчувала докори сумління через те, що підозрювала Зена. Мабуть, мені треба було поговорити з ним відверто, сказати, що я знаю про те. що він був не у Львові, і прямо попросити все пояснити. Думаю, він би розповів що й до чого, і мені більше не довелося б стежити за ним. Але… я в глибині душі розуміла, що тоді мені не доведеться більше спілкуватися з Леоном. 

Чому я так часто згадувала його? Адже для нього я точно нічого не значила, звичайна клієнтка та й усе. Може, він з усіма трохи фліртує, така звичка у нього… І взагалі у нього є дівчина. Мені треба припинити думати про нього…

 — Давай подивимося якийсь фільм, — запропонував мені чоловік після вечері. 

— Так, залюбки, — усміхнулась я. — Ми давно так не сиділи перед телевізором…

Коли ми сіли на диван і Зен увімкнув канал, де саме починалась якась романтична комедія, він обійняв мене за талію і пригорнув до себе. 

— Останнім часом ти ніби трохи пішла в себе, — зауважив він неголосно. — У тебе все добре? Може, потрібна якась допомога?

— Так, все добре, — я поклала голову йому на плече. — Трохи втомлююся в клініці, але я люблю свою роботу. Як і ти свою…

— Що там Олександр, той "найкращий ваш хірург"? Все ще кидає на тебе ті погляди? Може, його все ж варто звільнити? — раптом спитав Зен. 

 — Ти серйозно? — я зазирнула йому в очі. — Ревнуєш мене до Саші? 

— Ти дуже красива, — він торкнувся долонею моєї щоки. — А ваш "Саша" точно задивляється… Авжеж, ревную.