Глава 4. Зустріч

Леон

— Так, я все зроблю, — відповів я їй. — Пришліть мені скрін, я все визначу. Мені самому цікава ваша справа, — чомусь коли говорив ці слова, серце трохи прискорило ритм. Мені мала бути цікава ця справа через її чоловіка, в тому була мета, але зараз, коли чув її голос… Бляха, що, нафіг, зі мною відбувається? Може, треба дійсно переспати з нею, щоб це пройшло?…

Коли ми обговорюємо ще пару деталей і дзвінок завершується, я одразу скачую фотку.

— Ти можеш хоч, поки ми разом, не говорити про роботу? — запитала Карина з погано замаскованим роздратуванням. 

— Це важлива для мене справа, я ж тобі пояснював, — я зітхнув. — Я хочу повернути свій спадок, хіба це не правильно?

— Цікаво, як ти його повернеш, — вона скривила губи. — І взагалі, може, я ревную… Та жінка симпатична?

Бляха… Симпатична? Вона реально це питає? Зовні я ніби тримався незворушно, але все ж, коли думав про Власту, не міг не визнати, що вона добіса гаряча…

— Жінка як жінка, — я знизав плечима. — Старша за нас. У неї дитині вже десять, чи щось таке… І вона заміжня, — ніби запевнював в цьому всьому в першу чергу себе. Виходило так собі, бо руки все ще памʼятали її шкіру на дотик і щойно я думав про це, щойно згадував, тіло починало реагувати. Бляха… 

— Іноді чоловікам подобаються старші жінки, — сказала Карина. — Але, на мою думку, це якесь збочення. Добре, що ти не такий! Сподіваюсь, завтра і післязавтра  ми з тобою прекрасно проведемо твій день народження. Я навіть дещо підготувала… Взяла вихідні… 

Я кивнув і облизнув губи. Подався вперед і поцілував її. Прикрив очі і мозок домалював бажану картинку. Чорт, якщо я буду заводитись з півоберту просто від згадки про неї, це буде фігово…

***

Я визначив місце, це дійсно виявився не той готель, про який Зен казав Власті. Але довелось чекати, поки Карина поїде на роботу. Я не хотів відправляти Власті повідомлення, хотів подзвонити. 

Відчував себе якимось підлітком, що зі мною відбувається? Раніше такого не бувало. 

Подзвонив їй щойно все дізнався. Відчував себе схвильовано, але говорив нейтрально.

— Отже, це дійсно було не те місце, про яке він казав, порівняння відправив вам на телеграм, бачите? — діловий спокійний тон, ніякого натяку на моє божевільне збудження від одного її голосу. 

Як можна зраджувати такій шикарній жінці? 

 — То він брехав мені, — її голос звучав засмучено. — А де він був? Знову в Ужгороді?

— Так, цього разу він також був в районі Закарпаття, біля Буковелі, але точка трохи інша. Хоча, може далі він поїхав туди ж, але іншим транспортом, білети на який не купуються онлайн і не відстежуються, наприклад, найняв неофіційно якусь машину, — продовжував я діловито. 

 — Зен повернувся, пробув один день і знову поїхав на два дні, — сказала вона сумно. 

— Я пошукаю білети, куди він поїхав, поїду за ним, — відповів навіть раніше, ніж подумав. Ще ж це кляте день народження і Каріна… 

— Дякую вам, — вона здавалася схвильованою. — Навіть не знаю, що б я робила без вас…

Вона вперше заговорила до мене якось мʼяко, що по шкірі аж мурахи побігли. Чорт… Ну чому що вона б не казала і як би не казала, у мене однакова сильна реакція? Ніколи ще такого не було… 

— Поки що немає за що, — сказав трохи тихіше. — Добре, тоді приступаю до роботи, бувай, Власто, спишемось, чи зідзвонимось, — тільки заднім числом зрозумів, що перейшов з нею на ти і знов відчув хвилювання. Що вона зробить? Поставить мене на місце? Виставить межі?

 — Бувай, — відповіла вона, наче так і мало бути. — Якщо щось дізнаєшся, зразу повідом мені, добре?

— Добре, — тільки і відповів я. Серце бухало, як скажене. Я швидко попрощався і пішов в душ.

Клята Власта… Клятий голос. Кляте звернення "на ти"... А для неї це все одно нічого не значило

Власта

Ми домовилися зустрітися з Леоном у кафе, і він мав розповісти про результати своєї поїздки. Чомусь, збираючись на цю зустріч, я дуже хвилювалася. У мене було таке відчуття, ніби я йду на побачення, хоча, звісно, це не було побачення. Що це зі мною? Невже мені бракує уваги чоловіка, що я придумую собі бозна що?

Коли увійшла до кафе. Леон був уже на місці. Я підійшла до його столика і поки йшла, подумала — цікаво, як нас бачать люди навколо? Чи думають, що у нас побачення?

Та що ж таке, ці думки просто дістали…

— Добрий вечір, — сказала я, сідаючи на відсунутий ним стілець. — Чи були якісь результати у твоєї поздки?

— Привіт, — він усміхнувся. Сьогодні виглядав трохи інакше, вдягнув джинси і чорну сорочку і одразу став виглядати ніби трохи старшим. Сорочка не була застібнута під горло, він лишив пару гудзиків незастібнутими і мій погляд мимоволі ковзнув туди, де відкривалась шкіра. — Він дійсно їздив по роботі. Я вичислив і готель, і машину, яку він орендував, їздив за ним по пʼятам. Але це цього разу, ти ж сама розумієш. 

— Що тепер? Знову чекати, поки він кудись поїде? — я зітхнула. Розчарування було надто великим. 

— Але щоб було хороше прикриття, воно і має так працювати, — Леон ледь насупився і від того знову виглядав трохи молодшим, навіть сорочка не рятувала. Я зловила себе на думці, що якось неправильно на нього реагую.