Глава 3. От коза!

ЛЕОН

— От коза! — я аж вигукнув ці слова. Телефон мало не полетів в підлогу, так сильно я розізлився.

Але все ж в останню мить не став цього робити. Незручно буде без телефону. І раптом вона знову подзвонить….

Вона страшенно бісила мене. Занадто сильно задерла носа просто тому що старша… Дурепа!

Тільки зараз, краплю заспокоївшись, я помітив, що Каріна вражено дивиться на мене. Я розбудив її цим вигуком про "козу"… Точно розбудив.

— Пробач, розбудив? — запитав врешті-решт.

Вона була така спокуслива в цій рожевій піжамці… Але шкіра була інакша, не така, як у Власти. Що за нафіг?.... Яка нафіг шкіра?

 — Це ти мене козою назвав? — вона ущипнула мене за бік.  — Ану вибачайся!

— Та то мені подзвонили, розбудили… Пробач, — забурмотів я. Недоречні думки про Власту якось дивно на мене впливали. 

 — Я завжди на ніч вимикаю телефон, — вона усміхнулась і простягнула до мене руки. — І нехай весь світ зачекає…

Її дотики були приємними. Взагалі, Каріна була дуже красивою і спокусливою. Тіло реагувало на неї цілком однозначно. Але бісило, що я згадав шкіру Власти. Що це взагалі було? Якого біса? 

Я обійняв Каріну і торкнувся губами її шиї. Прикрив очі, намагаючись зосередитись на цих відчуттях. Каріна зітхнула і притягнула мене до себе.

 — Ти такий пристрасний, — прошепотіла мені на вухо. 

А я заткнув їй рота губами. Поцілував, щоб не говорила. Щоб я не чув її голос. Серце забилось швидше. Тіло чомусь хотіло одного, а мозок іншого. Уявляти біля себе психовану жінку, на сім років старшу,  коли тобі на вухо шепоче всякі дурниці така красуня-студентка, як Каріна, ненормально… Я маю відволіктись…

***

В душі я дер себе мочалкою так, ніби вивалявся в багнюці. Клята Власта! Може, мені покинути все? 

Ні, я не здамся так просто. Мене просто злив той факт, що вона мене недооцінює через те, що я на якихось пару років молодший… Ну добре, не пару. Мені треба було придумати, як впевнити її в своїй компетенції. Але треба вичекати паузу. Якщо сам зараз подзвоню їй, це буде виглядати так, ніби вона мені потрібна. А мені не треба, щоб вона почала про щось здогадуватись.

Коли я вийшов з душу і плюхнувся на ліжко, Каріна задоволено подивилась на мене і, торкнувшись кінчиками пальців мого плеча, прошепотіла:

— Ти сьогодні був не такий, як завжди… Дуже гарячий!

Я нічого не відповів, бо цим би видав себе. Замість того торкнувся губами її губ, цілуючи. Може, якщо той придурок їй зраджує, мені варто і самому затягнути її в ліжко? Тоді це дибільне бажання зникне… Але ж ні, я їй "недосвідчений"! Чи як там було… Коза… 

Але її чоловік гірший. Я маю підібратися ближче до нього за будь-яку ціну... 

***

— Леоне! Ти знову неуважний! — тренер пробив черговий удар. Я дійсно сьогодні занадто незібраний, тож не дивно, що він незадоволений.

— Я ж вже казав, змагання мене більше не цікавлять, — пробурмотів я. — Не тепер, коли батько там. 

— Думаю, твій батько був би радий, якби знав, що ти продовжуєш перемагати, — не погодився тренер. 

— Я вже не приношу вам тих грошей, чому ви все ще зі мною займаєтесь? — запитав, ухилившись від чергового удару і зробивши хук в "лапу" на його руці, ми якраз відпрацьовували ці комбінації з ухиляннями.

 — Бо я знаю, що ти перспективний, — відповів він. — Я впевнений, що попереду в тебе чимало перемог. Потрібно просто відкинути обмеження, які є в твоїй голові!

Я подумав, що відкинути "обмеження" я зможу тільки тоді, коли Зеновій за все поплатиться. В ідеалі взагалі зникне. Так, це було жорстоко, але після того, що він зробив, справедливо. 

Раптом мій телефон, який лежав в куті татамі, задзвонив. Зазвичай я не відволікався на дзвінки на тренуваннях, але чомусь цього разу мені захотілось поглянути, хто дзвонить.

— Я на секунду, — сказав тренеру і підійшов до мобільного. 

І побачив, що дзвонила вона, Власта…

ВЛАСТА

Я ніби заспокоїлася і повірила Зену, але все одно мені нібито щось муляло, і я не могла це відчуття пояснити логічно. Можливо, це була інтуїція, чи ще щось подібне? Я якийсь час намагалася не звертати на неї уваги, але все ж увечері в той день, коли Зен поїхав рано-вранці, написала йому повідомлення:

 “Привіт, як там Львів? Ти зараз у готелі чи на роботі?” 

"Привіт, був в філіалі, зараз вечеряю в ресторані при готелі, а потім певно завалюсь у ліжко і буду спати, дорога була важка."

"Можна до тебе подзвонити, я скучила, хочеться тебе побачити”, — написала я. 

Зен набрав мене майже одразу. Я побачила, що він дійсно знаходиться в якомусь ресторані, судячи зі столів з людьми за його спиною. 

— Привіт, кохана, — він усміхнувся. — Я теж скучив.

 — Який гарний ресторан! — сказала я. — Поведеш мене колись сюди. коли ми будемо у Львові? Це заклад при готелі?

— Так, при готелі, це невеликий заклад, бутік-готель. Не скажу точної назви, щось з французькою ще. Заковиристе, я не запамʼятав, запитаю. На площі "Ринок". Якщо хочеш, можемо зʼїздити влітку. Взимку тут погода жахлива. Он знову дощ.