Глава 2. Леон. Мій план.

Ця родина була у мене під прицілом вже давно. Я облазив вздовж і поперек все, тупо все, але так і не міг нічого розкопати. Щотижня, коли ходив до батька в лікарню, мені було соромно дивитись йому в очі. 

От і зараз, коли зайшов до палати і побачив його обличчя без жодної емоції, відчув сором. Я практично не просунувся за весь цей час. 

Точніше, я підготував все, але ця родина була дуже обережна і до скрежету в зубах солодка. Скільки не слідкував за ними здаля, тільки й кривився від цієї приторності. 

— Тату, ну як ти? — я підійшов ближче і сів навпроти батька. Той сидів на ліжку і дивився у вікно порожнім поглядом, само собою, він нічого мені не відповідав. 

Батько все так само дивився у вікно. Подумати тільки, що може зробити з сильним чоловіком втрата. Або, краще сказати, втрати, які йшли одна за одною, збирались, як сніжний клубок, і одного разу цей клубок просто став занадто великим. 

— Я вже все зробив, все готове, — додав я трохи схвильовано. — Залишилось тільки почекати. Бо хто поспішає, той помиляється, а помилка цього разу може коштувати надто багато…

***

З цих трьох підібратись було найлегше до його дружини. Син був занадто малий, всього десять років, навряд він був би корисним, та й видати мене міг. Копати на пряму під Зеновія було небезпечно. Я не мав попастись, у мене не було подушки безпеки.  

Тому поки що шукав лазівку.

— Леоне, ти знову в своєму компі? — на мої плечі лягли руки Карини. Карина, моя дівчина, була модельної зовнішності  — струнка, довгонога, з довгим темним волоссям і великими карими очима під густими темними бровами.  Вона не любила, коли я відволікався від неї, хотіла, щоб увесь мій час був присвячений їй.  

— Не бачив, що ти вже прокинулась. А попрацювати було треба, — я чмокнув її в губи. — Що у тебе сьогодні? 

— Ефір аж увечері, — сказала вона усміхаючись. — А зараз я абсолютно вільна!

Раптом на компі вспливло вікно. Вона зайшла на сайт якогось детектива. Доступ до її мобільного в мене вже був, тож справа залишалась за малим.

— Карино, почекай хвилинку, — я відсторонився від неї і зайшов в додаток, через який міг контролювати той телефон. 

Ще не пробував робити подібного, тож трохи хвилювався. Але дзвінок дійсно не пройшов, я зробив лінію зайнятою. Тепер треба було їй передзвонити, вже з мого телефону. Невже я дочекався і нарешті буде якийсь рух?

Я швидко загуглив номер, за яким вона дзвонила. Це був телефон приватного детектива, дуже відомого в Києві. Я і сам колись до нього звертався, пощастило, я був в темі. 

План прийшов в голову миттєво, головне було не втрачати час.

— Карино, хочеш сходимо кудись на сніданок? — запитав я. — Іди збирайся. А мені треба подзвонити. 

 — Кому це тобі треба подзвонити? — вона підозріло глянула на мене. 

— Це по тій справі з моїм спадком, я ж казав тобі, я не збираюсь залишати все так, як є. Тобі не варто в це влазити, це може бути небезпечно, — відповів я, намагаючись не звучати надто роздратовано.

 — Тільки не кажи, що дзвониш жінці! — вона насупилась. — І що це треба “для справи”!

— Жінці, — я кивнув. — Але вона на сім років старша, в неї є чоловік і дитина… Ти серйозно? Коротше, мені треба подзвонити. А ти сиди мовчки, це важливо.

На цих словах я все ж набрав номер, а щойно на тому кінці відповіли, представився:

— Добрий день, мене звуть Леон, ви щойно дзвонили в детективну агенцію мого начальника, Макса Дикого.

 — Добрий день, — почувся у слухавці схвильований жіночий голос. — Мене звуть Власта Вишневська. Я хочу записатися на прийом до Макса… Чи можна по телефону все розповісти? Але я б хотіла особисто…

— Так, — я намагався тримати голос абсолютно рівним. — Макс — дуже відомий детектив, має мало часу, і він зараз працює в командах. На виклик виїжджають спеціалісти, один з них — я. Ми розбираємось на місці, а потім радимось з Максом, він курує розслідування. З людьми він не дуже ладнає, надає перевагу прямим розслідуванням, а всім іншим займаються такі, як я. 

Це була брехня, але заснована на правді. В тому агентстві дійсно вже діяла така схема, саме так працював Макс із моїм запитом не так давно. Але, само собою, я не був ніяким детективом.

— А, добре, — вона, здається, трохи заспокоїлася. — Тоді з вами можна зустрітися? У мене дуже делікатна проблема, не хочеться вирішувати все по телефону…

— Так, давайте домовимось про зустріч у зручний для вас час…

***

Ось ми і перед зустріччю цих двох. 

Діліться враженнями, припущеннями, що буде далі і ставте книзі зірочку, якщо вона вам подобається.

Не забудьте додати книгу до бібліотеки, оновлення будуть щовечора о 22.00