Літо в селі. Зустріч

– Тато, а де ми зустрінемося з Ваньою? – Запитала Віка в батька.

– Вже в селі, Кіндер, так буде швидше, бо в одну машину ми всі не влізли б. – Аргументував своє рішення Володимир.

– І хтось ще й набрав величезну купу іграшок, тому речі Вані точно не влізли б. – Озвучила ще один вагомий аргумент Оля.

– Ще скільки залишилося їхати? – Запитав Іван.

– Десять хвилин. – Відповів Павло.

– Синку, ти хвилюєшся? – Запитала Юліана, намагаючись розрядити обстановку.

– Ні, я й так знаю, що Віка буде моєю. А ще ви обіцяли перевести мене до нею в гімназію. – Нагадав Іван.

– Я слів на вітер не кидаю, – відповів Павло.

– Але не тисни на неї синку, у вас два роки різниці, не забувай, що ти для неї друг, – сказала Юліана.

– Поки. – Зауважив Іван. 

– Іван, Віка вже чекає тебе в будинку своєї бабусі. – Поділився Павло, коли машина нарешті зупинилася біля двоповерхових будинків.

– Село я собі іншим чином уявляв, – сказав Іван.

– Ви просто будете жити в квартирі, а курей у бабусі вистачає, – завірив сина Павло.

Сімейство Нечипоренків вибралося з машини, а Іван поспішив до будинку бабусі Вікторії разом з мамою. В цей час дівчинка сиділа на кухні та побачила у вікні знайому голову. А тітку Юліану вона впізнає завжди.

– Кіка, все добре? Як тобі пиріжки? – Так лагідно називала Віку бабуся.

– Та, дуже смачні пиріжки, дякую. Просто Ваня вже приїхав. – Відповіла дівчинка.

– То це ж добре, біжи його зустрічати.

– Сказала бабця. Віка щойно пішла до дверей – на порозі з'явився Ваня з мамою.

– Вань, привіт! – Першою заговорила Віка, їй не сподобався вигляд хлопчика, іншим вона його пам'ятала.

– Привіт, Вікторія, – дівчинці не сподобався такий тон. Юліана легенько штурхнула сина.

– Ти змінився, – змогла видавити з себе Віка.

– Я жартую, ти жартів не розумієш? – Запитав зі смішком в очах Ваня.

– Ти мене так налякав, – Віка легенько плюхнула хлопчика в плече.

В коридорі з'явилися пані Ліда та згладила незручну тишу.

– Віка, Ваня! А де обійми? Привіт, Юліана, як Паша? – Поцікавилася бабця Ліда.

– Доброго дня, мама Ліда. Паша зараз принесе речі Вані. А де Оксана і Вова? – Також запитала Юліана.

– Захотілося їм свіжої полуниці, скоро повернуться. Ну, а де ж ваші обійми? – Звернулася бабуся до Віки і Вані.

Після цього Вані обійняв Віку та сказав, що це літо стане найкращим. Але Віка всерівно помітила, що її друг став іншим, а причин вона ніяк не могла зрозуміти. 

– Вов, я дуже переживаю за нашу дівчинку, – сказала Оксана, закидуючи полуницю до відерця.

– З нею все буде добре, – відізвався Володимир, який зривав черешні.

– Про що ти говорив з Павлом?

– Він попросив дозволу для того, щоб Ваня зустрівся з Вікою. – Відповів Володимир.

– Це я знаю.

– А ще він сказав, що хоче перевести сина до Віки в гімназію.

– Мені не подобається така тяга Вані до нашого Кіндера, – сказала Оксана.

– Люба, Віка кожне літо проводить у бабусі, у неї багато друзів, – почав заспокоювати Володимир дружину.

– Юліана казала, що він марить Вікою, я не думаю, що це нормально.

– А я марю тобою, як це називаються? – Запитав Володимир та поцілував дружину в щічку.

– Коханням, любий, але він занадто юний.

– Сонце, якщо це кохання, то Кіндеру він нічого не зробить, а буде тихо собі кохати.

– Пам'ятаєш Павла та Юліану, він не стояв у стороні.

– Пам'ятаю й те, що він за нею постійно стояв і стоїть горою. Так він був дуже напористим, але з Юліаною вони мають прекрасного сина, а ми дочку.

– Я всерівно переживаю.

– Якщо ти так переживаєш, то потрібно про це поговорити разом. – Прийшов до найкращого рішення Володимир.

Павло також переймався через тягу Івана до Віки, але нічого зробити з цим не міг, бо й сам був таким. Але хотів про це поговорити зі своїм товаришем.

– Вован, що потягнуло на домашню полуницю, – запитав Павло.

– Так, захотілося нам з Оксаною, бо вже не можемо ні дивитися, ні їсти те мило. – Відповів Володимир.

– А це чиї речі? – Запитала Оксана.

– Зрозуміло, а це Вані.

– Я вже й забула, що з хлопцями простіше, бо наша принцеса набрала купу всього. – Зі смішком сказала Оксана.

– Ну, може не будемо стояти в дверях? – Влився в діалог Володимир.

Нечипоренки та Литвиненки помістилися в квартирі, а діти з бабусею відправилася на майданчик, хоча діти були вже достатньо самостійними. Але сім'ям потрібно було розпочати важливу розмову.