Розділ 15

Еля : 

Світанок застав нас на межі Забороненого Лісу. Рожеві промені сонця розбивали нічний туман на тисячі крихітних росинок, які виблискували на траві, наче алмази. Кріон востаннє змахнув своїми величними смарагдовими крилами, здіймаючи сильний вихор листя, і злетів високо в небо, розчиняючись у ранкових хмарах. Його ментальний теплий відголосок усе ще пульсував у моїй голові, а нове татуювання у вигляді крила на моєму зап'ясті приємно гріло шкіру поруч із вовчим та лисячим знаками.

— Ну що, готові? — я повернулася до Алісії.

Вона глибоко вдихнула, поправляючи розпатлане вітром волосся. Її дорога мантія була забруднена сажею, але в поставі більше не було тієї пихатої, штучної гордості. Тепер вона виглядала як відьма, яка нарешті знайшла свою справжню опору. Вогник затишно вмостився на її шиї, наче хутряний комір, і тихо ворушив вушками.

— Готова, — твердо відповіла Алісія. — Разом.

Коли ми переступили поріг головних воріт Академії, там панував справжній хаос. Студенти з нічних чергувань з'юрмилися на подвір'ї, перешіптуючись та показуючи пальцями на Вищу Вежу. Магістри бігали коридорами із занепокоєними обличчями. Новина про те, що вночі кабінет Верховного Мага Радоїла був розграбований, а захисні контури його родового замку повністю згасли, вже облетіла всю школу.

Щойно ми увійшли до головного холу, розмови миттєво вщухли. Натовп студентів розступився перед нами. Я йшла попереду, зліва від мене велично і спокійно ступав гігантський Фенрір, на моєму плечі гордо сиділа Міла, виставивши обидва свої золоті хвости, а справа йшла Алісія — колишня перша красуня і гордість Академії, яка тепер трималася поруч зі мною як соратниця.

— Елісо! Алісіє! Негайно до зали Ради! — прогримів голос магістра Ігнатіуса на вершині сходів. Його зазвичай акуратна борода була розпатлана, а в руках він стискав сувій із королівською печаткою.

Зала Ради магістрів зустріла нас важкою, напруженою тишею. За круглим кам'яним столом сиділи всі викладачі. Місце Верховного Мага Радоїла в центрі було порожнім, і від цього повітря здавалося ще більш розрядженим.

— Що це означає? — Ігнатіус суворо подивився на нас поверх окулярів, переводячи погляд з мого зап'ястя, де світилися три друки, на Алісію та її куницю. — Замок Радоїла заблокований, сам Верховний Маг зник, позбавлений своєї сили, а ви двоє повертаєтеся разом на світанку із Забороненого Лісу? Елісо, книга з Закритої Секції... це твоїх рук справа?

Я зробила крок уперед. Фенрір сів поруч, глухо рикнувши, від чого кілька старших магістрів здригнулися і підтягнули до себе свої посохи.

— Магістре Ігнатіус, шановна Радо, — мій голос звучав спокійно, але в ньому була сила трьох вищих істот, яка змушувала кожне слово відбиватися від стін луною. — Ми прийшли не виправдовуватися. Ми прийшли розповісти правду, яку цей замок ховав під своїм фундаментом триста років.

Я дістала з сумки Кристал Згасання, який усе ще тьмяно пульсував залишками брудної магії, і з глухим звуком поставила його на центр столу.

— Верховний Маг Радоїл будував свою велич на катуваннях, — чітко промовила я. — Глибоко в підземеллях свого замку він тримав у кривавих ланцюгах Легендарного Дракона, викачуючи з нього стародавню магію. Він використовував цей кристал, щоб ламати волю істот, і вчив цього всю Академію. Нас вчили, що фамільяри — це зброя і раби. Але це брехня.

По залі прокотився гул обурення та шоку. Деякі магістри схопилися з місць, але Ігнатіус підняв руку, закликаючи до тиші. Його очі пильно вдивлялися в кристал.

— Алісіє... — тихо звернувся він до дівчини. — Це правда? Ти свідчиш проти власного батька?

Алісія вийшла вперед. Вона поклала руку на Вогника, і її нова, чиста вогняна печатка на шкірі спалахнула яскравим, лагідним світлом.

— Це правда, магістре. Я була там. Мій батько втратив розум від жадоби влади. Він намагався вбити Елю та її духів, і він знищив би кожного, хто став би на його шляху. Я розірвала контракт примусу з Вогником. Тепер ми вільні. І я кажу вам: стара система Радоїла мертва.

Магістри переглядалися. Очевидний доказ — вільна магія Алісії та три печатки на моєму зап’ясті — не залишав місця для сумнівів. Протистояти такій силі було безглуздо.

— Радоїла позбавлено титулу і вигнано з Королівства за порушення Вищих Законів Магії, — повільно вимовив Ігнатіус, опускаючи сувій. — Але хто тепер очолить Академію? Хто контролюватиме цей порядок?

Я подивилася на своїх друзів, на Алісію, на Фенріра та Мілу. Наше спільне відьомське джерело пульсувало єдиним ритмом.

— Віднині правила в цій Академії встановлюємо ми, — твердо сказала я, дивлячись прямо в очі магістрам. — Більше жодних ланцюгів. Жодних заклинань підкорення. Ми навчатимемо студентів чути своїх фамільярів, а не ламати їх. Справжня магія — це союз серця, і ми це доведемо.

Ігнатіус довго мовчав, а потім на його старому обличчі вперше з'явилася легка, ледь помітна посмішка. Він схилив голову в знак поваги.

— Що ж... Вітаємо вас із поверненням, юні відьми. Нова ера Академії починається сьогодні.