Розділ 11

Алісія : 

Жар у печері стояв такий, що мені було важко дихати, хоча родова магія Вогню мала б захищати мене від будь-якої спеки. Але цей жар був іншим. Він пахнув залізом, випаленою землею і... чиїмось нестерпним, віковим болем.

Я стояла на крок позаду батька, стискаючи пальцями краї своєї пишної мантії. Моя вогняна куниця, Вогник, яка зазвичай агресивно сичала на кожного зустрічного, зараз забилася глибоко в мій рукав, тремтячи всім своїм крихітним тільцем. Вона боялася. І вперше в житті я розуміла її страх.

Я дивилася на Елю. Дівчина, яку я ще тиждень тому вважала брудним «магічним пустирем» і нікчемою, стояла прямо перед гігантським смарагдовим драконом. Її проста чорна сукня була обпалена на подолі, руки подряпані колючками підземного ходу, але в її очах не було ні краплі того панічного жаху, який я звикла бачити в людях. Поруч із нею застиг Сірий Вовк — вищий дух лісу, чий ментальний рик на полігоні ледь не позбавив мене розуму. А на її плечі вигиналася золота кіцуне, чиї два хвости сипали іскрами, готові захищати свою відьму до останнього подиху.

«Вона просто залікувала мій біль... Тварини — це не зброя», — слова Елі з полігону раптом набатом пролунали в моїй голові.

Я подивилася на гігантського дракона, закованого в товсті, криваво-червоні ланцюги. Його величне вертикальне око було напівзаплющене. Кожен пульс магічних рун на іржавому залізі виривав із його тіла золотисті нитки сили. Вони тяглися вгору, по мідних трубах, прямо в таємну кімнату мого батька.

Я знала, що батько сильний. Всі в Академії поважали і боялися Верховного Мага Радоїла. Він завжди казав мені, що магічні істоти створені лише для того, щоб підносити наш рід до вершин влади. Що ланцюги примусу — це єдиний спосіб тримати їх у покорі. Але бачити це тут, у сирому підземеллі... бачити, як повільно вбивають легендарну істоту заради чистої жадоби... Мій шлунок стиснувся від раптової нудоти.

— Батьку... — тихо покликала я, і мій голос здригнувся. — Може... може, досить? Вона ж просто адептка. Магістри дізнаються...

— Заткнися, Алісіє! — рявкнув батько, навіть не обертаючись до мене. Його обличчя, освітлене червоним світлом рубіна на посоху, виглядало спотвореним, майже чужим. — Ти зганьбила наш рід на полігоні, програвши цій дешівці! Вона проникла в мій замок, вона зазіхнула на моє головне джерело сили! Я випалю її ядро, а її вищих духів закую в такі ж ланцюги. З їхньою магією зв'язку Королівська Рада схилить перед нами коліна!

Він підняв свій посох високо вгору. Повітря навколо нас закрутилося в шаленому, смертоносному вихорі. Гігантський вогняний фенікс із чистого, білого полум'я — заклинання вищого рангу, яке не залишало шансів на виживання — почав виростати під стелею печери. Каміння над нашими головами почало тріскатися і обсипатися від неймовірної температури.

Еля не побігла. Вона зробила крок уперед, м'яко заступаючи собою і пораненого дракона, і маленьку кіцуне. Сірий Вовк виставив уперед гігантські лапи, створюючи сріблястий бар'єр, але я бачила, що проти білого полум'я мого батька цього було замало. Навіть Кристал Згасання в її руках ледь встигав поглинати таку кількість розплавленої енергії.

— Елею, здавайся! Твоя магія розвіється за секунду! — закричав батько, і його сміх луною відбився від стін.

Я дивилася на Елю. На її обличчі, замість страху, з'явився вираз глибокої, незламної рішучості. Вона заплющила очі і протягнула ліву руку назад, торкаючись блідої смарагдової луски дракона.

— Потерпи, рідний... — почула я її тихий, чистий голос, який якимось дивом пробився крізь рев полум'я. — Ми вийдемо звідси разом. Всі разом.

І в цей момент сталося те, чого мій батько точно не міг передбачити. Печатки на зап’ясті Елі спалахнули з такою силою, що золоте і срібне світло на секунду засліпило мене. Її відьомське джерело не просто захищалося — воно почало резонувати з магією самого дракона. Зв'язок, побудований на щирому співчутті, виявився сильнішим за будь-які криваві руни примусу.

Вогняний фенікс мого батька з шумом кинувся вниз, готуючись спопелити все на своєму шляху.

Я затамувала подих, а всередині мене щось остаточно зламалося. Я раптом з жахом усвідомила: якщо Еля зараз загине, цей світ назавжди залишиться в темряві ланцюгів та жорстокості. А мій батько... мій батько остаточно перетвориться на монстра.

Вогник у моєму рукаві раптом висунув мордочку і тихо, запитально пискнув, дивлячись мені прямо в очі. Вона більше не боялася мене. Вона чекала на моє рішення.