Розділ 6

Еля : 

Наступний ранок в Академії магії почався не просто з шепоту, а зі справжнього заціпеніння. Якщо поява гігантського попелясто-сірого вовчого духа змусила всіх тремтіти від страху, то те, що відбулося сьогодні, ламало всі уявлення тутешніх магів про закони природи.

Я йшла головним коридором до великої зали на загальний збір, і кожен мій крок супроводжувався тихим шелестом суконь адептів, які поспіхом відступали до стін. Фенрір, як і завжди, величаво ступав праворуч від мене, карбуючи крок. Його срібляста аура м’яко пульсувала, створюючи навколо нас захисний бар'єр. Але головне видовище було на моєму лівому плечі.

Там, згорнувшись пухнастим вогняним коміром, гордо сиділа маленька двохвоста кіцуне. Її золотисте хутро буквально світилося в променях ранкового сонця, що пробивалося крізь вітражні вікна вежі. Вона заклично ворушила своїми довгими вушками, а її два хвости граціозно погойдувалися в повітрі, час від часу залишаючи за собою крихітні блакитні іскри ілюзорного вогню. На моєму зап’ясті, прямо над срібною вовчою лапою, золотом горіла нова печатка — витончений лисячий хвіст.

«Ой, подивися на них, Елю!» — защебетав у моїй голові тонкий, грайливий голосок лисички. — «Вони дивляться на нас так, наче побачили привидів. Хочеш, я створю ілюзію, що на них падає стеля? Ну будь ласка, це буде так весело!»

— Міла, припини, — ледь чутно шепнула я, куточками губ посміхаючись її дитячій безпосередності. Я вирішила назвати її Мілою — за її неймовірну милоту і водночас хитрий характер. — Ми тут не для того, щоб влаштовувати хаос. Нам потрібно показати, що ми вище за їхні дрібні провокації.

«Хм, дрібнота права в одному», — басовито озвався Фенрір, ліниво мружачись на групу старшокурсників. — «Їхні мисливські інстинкти на нулі. Вони навіть зброю тримають так, наче це сухі гілки. Якщо вони спробують напасти, я навіть магію витрачати не буду — просто придушу авторитетом».

Коли ми переступили поріг Головної Зали, де зазвичай збиралися всі чотири факультети для оголошення важливих новин від Ректора, розмови припинилися миттєво. Навіть магістри, які стояли на підвищенні біля викладацького столу, застигли з напіввідкритими ротами.

Два фамільяри. Два вищих духи різних стихій у однієї відьми, яку ще тиждень тому офіційно таврували як «магічний пустир» та головного ізгоя курсу. Це було не просто рідкістю — це вважалося теоретично неможливим. Закони тутешньої магії стверджували, що людське ядро може витримати зв'язок лише з однією істотою, бо примусові печатки витягували надто багато енергії для контролю. Але вони не розуміли, що мої контракти не вимагали контролю. Вони трималися на взаємній любові та довірі, тому моє ядро не виснажувалося, а навпаки — розширювалося і міцніло з кожним новим пухнастим другом.

Я спокійно пройшла до дальніх лав, але не встигла я сісти, як шлях мені заступила ціла делегація. Попереду йшла Алісія, її обличчя було блідим від люті, а очі горіли справжньою, отруйною ненавистю. Поруч із нею стояв її батько — Верховний Маг Радоїл, пихатий чоловік із важким золотим ланцюгом на шиї та масивним посохом, прикрашеним рубіном розміром із кулак.

— Елісо! — громовим голосом вимовив Радоїл, від чого багато студентів мимоволі здригнулися. — Рада Академії вимагає пояснень! Які заборонені артефакти ти використовуєш, щоб заневолювати вищих духів лісу? Перший раз ми списали все на випадковість, але двохвоста кіцуне? Ти вкрала її з королівського заповідника чи використала кровну магію?!

Фенрір миттєво зробив крок уперед, закриваючи мене своїм могутнім плечем. Його шерсть встала дибки, а з грудей вирвалося таке низьке і потужне гарчання, що підлога в залі завібрувала. Міла на моєму плечі вигнула спинку, її хвости розпушилися, а навколо нас раптом виникла легка золотава димка — ілюзорний захист, готовий розгорнутися в будь-яку мить.

Я поклала руку на загривок вовка, заспокоюючи його, і зробила крок убік, виходячи з-за його спини. Я дивилася на Верховного Мага спокійно, прямо і без жодного остраху.

— Верховний Маже Радоїл, звинувачувати мене в крадіжці чи чорній магії без доказів — це щонайменше негідно вашого статусу, — мій голос звучав чисто і лунко, розлітаючись по всій залі. — Подивіться на моє зап’ястя. Магістри Академії чудово знають, як виглядають примусові ланцюги. На моїй шкірі — чисті печатки Духовного Союзу. Ці істоти прийшли до мене самі.

— Брехня! — верескнула Алісія, показуючи на мене пальцем. — Кіцуне ніколи не підійде до людини добровільно! Мій батько місяцями намагався вистежити цей виводок у лісі, щоб подарувати мені сильного фамільяра, а вони тікали! Ти точно використала якусь підлість!

Я гірко посміхнулася і подивилася на Алісію з глибоким жалем.

— Вони тікали від вас, тому що ви йшли з сітями, капканами та закликами підкорення. Ви бачите в них лише престиж, красиве хутро та додаткову силу для своїх амбіцій. А я знайшла Мілу пораненою в терновому кущі. Вона стікала кров'ю після зустрічі з мисливцями. Я не намагалася накинути на неї магічний аркан. Я просто залікувала її рани, подряпала власні руки об колючки і віддала їй своє тепло. Вона обрала мене, бо я побачила в ній живе створіння, яке потребує допомоги, а не інструмент.

В залі знову повисла тиша. Багато студентів, які раніше підтримували Алісію, тепер опускали очі. Слова нової Елі потрапляли прямо в ціль, змушуючи задуматися навіть найзапекліших егоїстів.

Радоїл насупився, його рубін на посоху спалахнув яскравим червоним світлом, демонструючи його магічне обурення.

— Сліпа удача і дівочі сентименти не роблять тебе сильною відьмою, дівчино. Фамільяри мають служити в бою! Сьогодні на полігоні відбудеться загальна практика заклику та іспит на бойову сумісність. Ми подивимося, чого варті твої «пухнасті друзі», коли проти них вийде справжня родова магія Вогню! Якщо ти зганьбишся або твої звірі вийдуть з-під контролю, я особисто підпишу наказ про твоє вигнання з Академії і вилучення цих небезпечних істот!