Розділ 5

Еля : 

Новина про те, що «ізгойка» Еля не просто вижила після випалення каналів, а повернулася з легендарним Сірим Вовком, розлетілася Академією зі швидкістю лісової пожежі. Наступного ранку коридори буквально гуділи від шепоту. Коли ми з Фенріром виходили з кімнати — а Рада Академії після довгих суперечок таки дозволила мені залишити фамільяра поруч, бо ніхто б не ризикнув силою виганяти вищого духа лісу — адепти буквально втискалися в кам'яні стіни.

Фенрір ступав по гладких плитах замку з гордо піднятою головою. Його масивні лапи залишали на камені блідо-сріблясті сліди магічної енергії, які швидко танули в повітрі. Він поводився як справжній король, що тимчасово завітав у людське житло, а я була його єдиним провідником.

— Тобі обов'язково йти на цю лекцію? — пробурчав його голос у моїй голові, коли ми підходили до кабінету магічної фауни. — Тут пахне страхом, пилом і заздрістю. Мені хочеться видерти комусь горлянку просто для профілактики.

Я стримала посмішку, непомітно погладивши його по м'якому загривку.

— Спокійно, Фенрі. Нам потрібні знання про цей світ. Колишня Еля хоч і вчилася тут, але в її голові замість корисних знань були лише інтриги та образи. Мені треба зрозуміти, як функціонує тутешня магія, щоб випадково не підірвати щось.

Коли ми переступили поріг гігантської аудиторії, розсадженої амфітеатром, гамір миттєво вщух. Магістр Оріон — худорлявий, літній маг із довгими тонкими пальцями та живими, допитливими очима — застиг біля дошки із сувоєм у руках. Студенти на верхніх рядах миттєво підібрали ноги. Алісія, яка сиділа на першому ряду поруч зі своїми подружками, люто стиснула кулаки, а її вогняна куниця забилася глибоко в рукав мантії, навіть не показуючи носа.

Я спокійно пройшла на найдальший, вільний ряд у кутку. Фенрір важко влігся біля моїх ніг, поклавши велику голову на лапи, але його розумні бурштинові очі продовжували пильно стежити за кожним рухом в аудиторії.

— Ну що ж... — прокашлявся магістр Оріон, поправляючи окуляри на носі. — Оскільки сьогодні у нас... екстраординарне поповнення на курсі, ми змінимо тему лекції. Сьогодні ми поговоримо про вищих духів Забороненого Лісу та... — він з опаскою подивився на моє зап'ястя, де з-під рукава виднілося срібне татуювання вовчої лапи, — про феномен укладання контрактів рівних.

Лекція тривала дві години, і я ловила кожне слово. Виявилося, що маги цього світу вже кілька століть використовували систему «примусових печаток». Вони знаходили магічних істот, послаблювали їх заклинаннями, а потім силою вживлювали свою магію в їхнє ядро, роблячи з них слухняних ляльок.

«Який жах, — думала я, стискаючи край сукні. — Це не магія заклику. Це звичайне рабство. Не дивно, що дикі тварини так люто ненавидять людей».

«Саме так, моя відьмо», — озвався Фенрір у моїй свідомості, відчувши моє обурення. — «Тому я й хотів розірвати ту дівчину, яка була тут до тебе. Вона прийшла з ланцюгами. А ти... ти принесла прохолоду і свободу».

Коли лекція закінчилася, я затрималася, щоб вийти останньою і не створювати тисняви у дверях. Проте на виході з кабінету мене вже чекала Алісія. Її обличчя палало від обурення, а поруч стояли двоє старшокурсників із бойового факультету — кремезні хлопці з зухвалими посмішками.

— Думаєш, якщо тобі випадково дістався сильний звір, ти стала особливою, Елею? — процедила Алісія, заступаючи мені дорогу. — Ти як була брудною невдахою, так нею і залишилася. Твій вовк просто ще не зрозумів, яка ти гнила всередині. Скоро він вирветься і зжере тебе.

Фенрір миттєво підвівся, його шерсть встала дибки, а з пащі вирвалося низьке, глухе гарчання, від якого затремтіли шибки в коридорі. Хлопці-старшокурсники миттєво поклали руки на ефеси своїх магічних клинків, але в їхніх очах проглянув явний страх.

Я зробила крок уперед, м'яко заступивши вовка своїм тілом. Я дивилася на Алісію не з лід-люттю, як це зробила б стара власниця тіла, а з глибоким, спокійним жалем.

— Алісіє, твоя куниця ховається під твоєю мантією не тому, що боїться Фенріра. Вона боїться тебе, — тихо, але так, щоб чули всі навколо, сказала я. — Ти так сильно стискаєш її своїми амбіціями і вимагаєш від неї сили, що вона просто задихається. Тварини — це не зброя. І поки ти цього не зрозумієш, твій фамільяр ніколи не захистить тебе по-справжньому.

Рудоволоса дівчина ковтнула повітря, наче риба, витягнута з води. Вона хотіла щось крикнути, але я просто обійшла її, і ми з Фенріром попрямували далі по коридору.

Після обіду мені потрібно було назбирати кілька видів магічного моху для практичних занять з травництва. Магістр Оріон дав мені офіційний дозвіл вийти на узлісся Забороненого Лісу, але суворо наказав не заходити вглиб. Нам із Фенріром цього й не було потрібно — ми просто хотіли побути вдвох, подалі від заздрісних поглядів.

Повітря в лісі було свіжим, пахло вогкістю та весняними бруньками. Я опустилася на коліна біля старого поваленого стовбура дуба, обережно зрізаючи блідо-блакитний мох спеціальним кістяним ножем. Фенрір величаво обходив територію навколо, принюхуючись до вітру.

Раптом вовк різко завмер. Його вуха повернулися в бік густих заростей терну, а хвіст напружився.

«Елю, обережно. Там хтось є. Але це не людина. І це не великий хижак», — передав він мені ментальний сигнал.

Я підвелася, ховаючи ніж у кишеню. Ми обережно підійшли до колючих кущів. Розсунувши гілки, я затамувала подих.

Там, заплутавшись у густому колючому гіллі, лежало маленьке створіння. Це була лисиця. Але не звичайна — її хутро виблискувало яскравим вогняно-рудим, майже золотим кольором, а за її спиною... я чітко бачила два пухнастих хвости, які безсило лежали на землі. Кіцуне! Магічна двохвоста лисиця, рідкісний дух ілюзій.

Вона була поранена. На її боці виднілася глибока рвана рана, яка сочилася темною, іскристою кров'ю. Очевидно, вона тікала від якогось більшого монстра чи мисливців і забилася сюди, втративши сили. Побачивши мене і величезного вовка, лисичка з останніх сил вискалила свої крихітні гострі зубки, а навколо її лап спалахнули слабкі, блакитні вогники ілюзорного полум’я. Вона намагалася здаватися грізною, але її тіло так сильно тремтіло від болю та виснаження, що це викликало лише співчуття.