Том 4 ГЛАВА 199. АЛЕ НЕ ДЛЯ ВСІХ

Маяк світив яскраво, але не всі бачили його світло.

Далеко за межами домену, у холодних просторах, де не діяли закони любові, залишалися ті, хто не міг прийняти.

Шестеро сутностей Вищої Ради дивилися на це світло і відчували не тепло, а біль. Воно проникало в їхні досконалі форми, руйнуючи те, що вони будували мільярди років.

— Воно занадто яскраве, — сказала Порядок. — Воно засліплює.

— Воно знищує нас, — додав Хаос. — Не фізично — сутнісно. Ми перестаємо бути тим, ким були.

Рівновага тремтіла.
— Я не можу знайти рівновагу. Воно вибиває мене з колії.

Час, Простір, Енергія — усі вони відчували те саме. Світло маяка руйнувало їхні закони, їхні істини, їхнє існування.

— Ми мусимо його згасити, — сказала Свідомість. — Інакше воно згасить нас.

— Але як? — запитала Порядок. — Ми пробували все. Нічого не працює.

— Тоді ми мусимо зробити те, чого ніколи не робили, — відповіла Свідомість. — Ми мусимо увійти в їхній домен. І знищити його зсередини.

Інші п'ятеро завмерли. Це було божевілля. Увійти в домен, де не діють їхні закони, — означало стати вразливими. Але іншого виходу не було.

— Коли? — запитав Хаос.

— Зараз. Поки не пізно.

А внизу, біля дерева-порталу, Крівін відчув цю зміну. Він подивився в небо і побачив шість точок, що наближалися.

— Вони йдуть, — сказав він тихо.

Амерія стиснула його руку.
— Хто?

— Вища Рада. Вони вирішили прийти самі.

Він подивився на тисячі істот навколо.
— Вони не бачать нашого світла. Вони бояться його. І це робить їх небезпечними.

— Що нам робити?

Крівін усміхнувся.
— Те саме, що й завжди. Бути разом. Любити. І сподіватися, що вони побачать.

Але в глибині душі він знав: не для всіх світло стає дорогою додому. Для деяких воно стає лише нагадуванням про те, чого вони ніколи не матимуть.