Том 4 ГЛАВА 185. НЕ СИЛА — ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Крівін одужував повільно. Його ядро, яке ледь жевріло після спроби стирання, тепер пульсувало рівно, але без колишньої сили. Він був слабким — принаймні, якщо міряти старими мірками.

Але він не страждав від цього.

— Тобі не боляче? — запитала Амерія одного вечора, коли вони сиділи біля дерева, дивлячись на зірки.

— Ні, — відповів він. — Мені спокійно.

— Але ж ти втратив силу. Ти більше не можеш...

— Не можу що? — перебив він. — Захищати вас? Але ви захистили мене. Вести вас? Але ви вели мене. Бути центром? Але ви стали центром для мене.

Він подивився на неї, і в його очах не було жалю.
— Сила — це ілюзія. Ми думаємо, що вона робить нас сильнішими, але насправді вона тільки віддаляє нас від інших. А відповідальність — це коли ти розумієш, що твої дії впливають на тих, кого ти любиш.

Амерія нахмурилася.
— То що тепер? Ти більше не будеш... тим, ким був?

— Я буду тим, ким став, — відповів він. — Не богом, не майстром, не рятівником. Просто людиною, яка відповідає за тих, хто поряд.

Він усміхнувся — тією самою усмішкою, якою колись казав їй, що тріщина — це двері.
— І знаєш, що найдивніше? Мені подобається.

Вона притулилася до нього.
— Мені теж.

І в системі планети, серед тисяч вогників, серед десяти учениць, серед семи сутностей, що вчилися бути людьми, Крівін сидів біля дерева і відчував не силу, а відповідальність.

І це було більше, ніж будь-яка сила.