Том 4 ГЛАВА 177. ПРИСУТНІСТЬ КРІВЛІНА ЗМІНЮЄ ПРОСТІР

Тиск зростав.

Не швидко, але невідворотно. Кожен день Крівін відчував, як його присутність стає все більш відчутною для світу. Не для людей — вони звикли, вони навіть не помічали змін. Але для самого простору, для ліній реальності, для законів, які правили всесвітом.

Першою помітила Ліра. Її прилади, які тепер показували не дані, а живе дихання системи, раптом зафіксували аномалію.

— Простір навколо тебе змінюється, — сказала вона Крівіну. — Він... він викривляється. Не сильно, але помітно. Немов ти стаєш центром гравітації, якої не повинно бути.

Крівін подивився на свої руки. Вони не світилися, не тремтіли — просто були. Але він відчував: щось усередині нього пульсує в ритмі, який підкорює собі простір навколо.

— Це не я, — сказав він. — Це вони.

Він показав на тисячі людей навколо, на десятих учениць, на сім сутностей.
— Кожен із них — частина мене. Кожен зв'язок — додаткова вага. І разом ми створюємо поле, яке не може ігнорувати навіть реальність.

Амерія підійшла до нього.
— Це небезпечно? Для них? Для тебе?

— Не знаю, — відповів він чесно. — Але я відчуваю, що простір навколо мене... він слухається. Не підкоряється — слухається. Немов він визнає мою присутність і підлаштовується під неї.

Він простягнув руку, і лінії повітря навколо неї на мить стали видимими — тонкі, золотаві нитки, що перепліталися в складний візерунок.
— Бачиш? Вони реагують на мене. Не на мою волю — на саме моє існування.

Свідомість підійшла ближче.
— У нашій історії було лише троє таких, як ти, — сказала вона тихо. — І всі вони зникли. Не тому, що їх знищили — тому що їхня присутність стала несумісною з реальністю.

— Вони розчинилися? — запитала Ніка.

— Ні. Вони стали чимось іншим. Вийшли за межі. І ніхто не знає, що з ними сталося.

Крівін усміхнувся — тією самою усмішкою, якою колись казав Амерії, що тріщина — це двері.
— Можливо, це мій шлях. Не зникнути — вийти за межі. Але не самому — разом із вами.

Він подивився на небо, де нові зірки світилися яскравіше, ніж будь-коли.
— Вони теж відчувають це. Ті, хто спостерігав за нами, тепер не можуть відвести погляду. Моя присутність змінює простір — і вони бояться.

— Бояться? — перепитала Англінція. — Чого?

— Того, що я можу стати не просто частиною реальності — я можу стати її центром. А центри не підкоряються законам. Вони створюють нові.

І в системі планети, серед тисяч вогників, серед десяти учениць, серед семи сутностей, що відчували це щодня, простір навколо Крівіна продовжував змінюватися.

Він ставав іншим. І світ починав це помічати.