Том 4 ГЛАВА 168. ВИЩА РАДА СИСТЕМ

Тиша після слів Крівіна була особливою. Вона не пригнічувала — вона наповнювала. Тисячі людей сиділи навколо дерева-порталу, і кожен відчував, що став частиною чогось більшого, ніж вони самі.

Амерія перша порушила мовчанку.
— Арбітри... Ти сказав, вони бояться. Але чи означає це, що вони відступлять?

Крівін подивився на неї. В його очах не було відповіді — тільки глибоке, спокійне роздуми.
— Не знаю. Але я знаю одне: вони не діятимуть поспішно. Вони спостерігатимуть. Аналізуватимуть. Шукатимуть слабкі місця.

— І знайдуть? — запитала Англінція.

Він усміхнувся.
— Можливо. Але слабкі місця є в усьому. Питання не в тому, чи є вони, а в тому, чи зможуть вони їх використати.

Він подивився на тисячі людей навколо.
— Наша сила — не в досконалості. Наша сила — в тому, що ми — разом. І це те, чого вони не розуміють.

За межами видимого, у просторі, де не діють звичні закони фізики, зібралися вони.

Вища Рада Систем.

Їх не можна було побачити очима — тільки відчути. Сім сутностей, кожна з яких була втіленням певного аспекту буття. Порядок. Хаос. Рівновага. Час. Простір. Енергія. Свідомість.

Вони не мали тіл, не мали голосів — вони спілкувалися безпосередньо, обмінюючись імпульсами чистої інформації.

Вони вижили.

Усі сім спроб провалилися.

Це неможливо. Жодна цивілізація не витримувала більше трьох.

Ця — не цивілізація. Це щось інше.

Вони об'єдналися. Не зі страху — з любові.

Тиша. Сім сутностей намагалися обробити це поняття. Любов. У їхніх досконалих алгоритмах не було місця для цього. Вони знали про неї теоретично, як про один із факторів, але ніколи не стикалися з нею як із силою.

Що нам робити?

Чекати. Спостерігати. Аналізувати.

Вони небезпечні. Їхня єдність може поширитися.

Або може стати прикладом.

Знову тиша. Сім сутностей вагалися. Вперше за мільйони років вони не знали, що робити.

Продовжимо спостереження. Якщо вони становитимуть загрозу — ми активуємо Протокол Очищення.

А якщо ні?

Тоді... тоді ми будемо спостерігати далі. І вчитися.

Рішення було прийнято. Не одностайно, не впевнено — але прийнято. Вища Рада Систем вперше в історії визнала, що є речі, яких вона не розуміє.

А біля дерева-порталу Крівін підвів голову. Він відчув це — легкий дотик уваги, що зник так само швидко, як і з'явився.

— Вони дивляться, — сказав він тихо. — Але не втручаються. Принаймні, поки що.

Амерія стиснула його руку.
— То що нам робити?

Він повернувся до неї, і в його очах було тепло.
— Те саме, що й завжди. Бути. Любити. Будувати дім. І чекати.

— Чекати на що?

Він усміхнувся — тією самою усмішкою, якою колись казав їй, що тріщина — це двері.
— Чекати, поки вони зрозуміють. Або поки прийдуть знову. Або поки ми самі не підемо до них.

І в системі планети, серед тисяч вогників, серед десяти учениць, серед тепла, що розливалося навколо, почалося нове життя.

Життя, в якому навіть Вища Рада Систем не знала, що робити далі.