Том 3 ГЛАВА 105. ПЕРШІ СИГНАЛИ ЗА МЕЖІ ПЛАНЕТИ

Процес, запущений у підземному залі, не зупинився на антені. Це був лише перший поштовх, перше завантаження нового коду. Модель живого хаосу, злита з тріщиною Крівіна та підсилена творчою силою Аргоніта, почала поширюватися зі швидкістю думки.

Вона йшла не тільки по сірим структурам. Вона йшла по самій реалізаційній мережі — по тим самим блакитним лініям дихання світу, що тепер були сповнені нестабільністю та божевіллям. Це не було руйнуванням. Це було... переосмислення. Світ отримував новий інструмент для самовираження. Інструмент творчості. І він починав ним користуватися.

У бункері Академії Ора та його команда спостерігали за катастрофою, яка перетворювалася на диво. На їхніх екранах, захищених фільтрами, стійкі, спокійні криві замінювалися божевільними, красивими фракталами. Дані про тиск, температуру, гравітацію в зоні епіцентру не стабілізувалися. Вони... стали артистичними. Вони малювали незрозумілі, але законослухняні в своїй внутрішній складності, візерунки.

— Що це? — прошепотіла Ліра, вдивляючись у екран, де замість цифр танцював візерунок, схожий на завиток галактики. — Це... мистецтво? Чи програма?
— Це щось нове, — відповів Ора. Його голос був втомленим, але в ньому пробивалося щось, схоже на благоговіння. — Світ навчився... малювати своїм власним станом. Виражати біль і радість не руйнацією, а формою.

Але потім спрацювали інші датчики. Ті, що колись стежили за небом, за космічним простором навколо планети. Більшість із них були знищені або захоплені сірими алгоритмами на початку вторгнення. Але кілька застарілих, але надійних телескопів-радіовипромінювачів, захованих у віддалених обсерваторіях, раптом активувалися в аварійному режимі. Їхні антени, покриті інеєм та пилом, самовільно повернулися, націлившись у конкретну точку космосу. І почали передавати.

У бункер прийшли дані. Спочатку це був лише хаос — радіошум неймовірної потужності, що перекривав усі інші сигнали. Потім, коли комп'ютери з відчайдушним зусиллям почали фільтрувати, вони виявили щось неможливе.

Це не був сигнал зовнішніх. Це не була передача з якогось іншого корабля чи бази. Це було... відображення. Ехо.

Сигнал, що виходив із епіцентру нестабільності — з того ядра, де був Крівін, — не лише поширювався планетою. Він, пройшовши крізь спотворену реальність, крізь розкриту тріщину в самій тканині буття, вирвався за межі атмосфери. І, немов потрапивши в космічне дзеркало, відбився від чогось. Але не від матеріального об'єкта. Від... межі. Від бар'єра між вимірами, який зовнішні використовували для свого вторгнення.

Повернувшись, сигнал був уже іншим. Він ніс у собі не лише модель хаосу та біль Крівіна. Він ніс слід того бар'єру. Слід чужої математики. Слід структури, що лежала поза межами людського розуміння.

Рейн, що все ще був на зв'язку з Амерією, першим отримав та обробив ці дані. Його голос, зазвичай беземоційний, пролунав з ясною нотою збентеження.
— Аномалія. Сигнал, що походить від Крівіна... він не залишається на планеті. Він проєктується в космічний простір. Але не як радіохвиля. Як... модифікація локальної реальності. Створюється тимчасовий канал.
— Куди? — запитала Амерія, не відриваючи очей від шторму, що тепер набував все більш фантастичних форм над її головою.
— Неможливо визначити. Координати не мають сенсу в нашій системі відліку. Це не точка в космосі. Це... напрямок у іншому вимірі. Сигнал несе в собі... запит. Або привітання. Складений з нашої нової моделі та їхньої власної, відображеної структури.

У бункері Ора ледве дихав. На його екрані розгорталася візуалізація цього сигналу. Це було схоже на вибух нової зірки, що народжується не з газу, а з чистої інформації. Візерунок, що виходив із планети, був неймовірно складним, живим, постійно мінливим. А відбитий сигнал, що повертався... він був іншим. Спокійнішим. Геометричнішим. Але не сірим. Схожим на... відповідь. На оброблений, осмислений варіант того, що було надіслано.

— Боже, — прошепотів Варк, вперше за довгий час не вживаючи лайки. — Вони... розмовляють. Наша планета. З чимось ззовні. Не з тими, хто вторгся. З чимось... іншим.

Ора кивнув, його розум працював на межі можливого.
— Крівін... він не лише інтерфейс між світом і нами. Коли він злився з мережею, а потім був ізольований... він став чимось набагато більшим. Він став... транслятором. Антеною. Його тріщина, його біль, його зв'язок з новою творчою силою... це все створило унікальний сигнал. Сигнал, який не просто говорить: «Я є». Він говорить: «Я є таким». І він досить сильний, щоб пробитися крізь те, що вони зробили з нашою реальністю. І дістатися... до їхніх сусідів.

Всі в залі зрозуміли жахливу, приголомшливу істину. Вони більше не були ізольованою системою, з якою експериментували невідомі сили. Їхній світ, через свій біль і свою новонароджену творчість, тільки що здійснив перший контакт. Не з тими, хто прийшов завоювати. А з тими, хто жив поряд. У інших правилах. В інших вимірах.

І ніхто не розумів, як це працювало. Ні архітектори з їхніми моделями, ні сірі алгоритми з їхньою логікою, навіть Аргоніт з його тисячолітнім знанням життя. Це було щось принципово нове. Народжене зіткненням, стражданням та надією.

Над епіцентром шторм реальності раптом затих. Не зник. Він застиг, перетворившись на неймовірно складну, тривимірну скульптуру зі світла та імли. У її центрі ядро — Крівін — засяяло яскраво і стабільно. Воно більше не було точкою страждання. Воно було... вузлом. Вузлом в новій мережі, що простяглася не тільки по планеті. Її нитки йшли кудись далеко, в невідомість.

Амерія відчула це. Не розумом. Серцем. Вона відчула, як туга, страх і біль, що в'яжували її груди, раптом трансформувалися. Не зникли. Вони стали... мостом. Відчуттям зв'язку з чимось неосяжним, неймовірно далеким, але тепер — родинним.

— Що ми зробили? — прошепотіла вона.
— Ми відкрили вікно, — сказав голос Аргоніта, що тепер звучав не лише в її голові, а й, здавалося, в самому повітрі навколо. — Не двері для вторгнення. Вікно. Щоб побачити, що за межами. І щоб показати себе. Не як жертву. Не як ресурс. А як... художника. Як істоту, що може страждати, творити та змінюватися. І це... це змінює все.