Том 2 ГЛАВА 88. ПАДІННЯ АКАДЕМІЇ

Поки Крівін, Амерія та Рейн пробиралися через засніжені перевали до геодезичного пункту, у «Кам’яному Гнізді» розгорталася своя драма. Вона не була гучною. Не супроводжувалася тріщинами в реальності чи диханням світу. Це був тихий, холодний розкол у самому серці Ради нагляду, що загрожував вибухнути з силою, яка могла виявитися руйнівнішою за будь-яку зовнішню загрозу.

Все почалося з простого, на перший погляд, протокольного запиту. Після провалу операції в обсерваторії та втечі Крівіна, Каєн, опертий на повноваження Внутрішньої комісії з безпеки, вимагав від Ради остаточного та рішучого голосування. Питання: повне позбавлення Крівіна будь-якого статусу та оголошення його державним злочинцем першої категорії з дозволом на знищення при спробі затримання. Амерію ж — перекласти з ізолятора до центру психологічної реабілітації (читай: промивання мізків) як особу, що «потрапила під вплив аномалії».

На папері це виглядало логічно. Злочинець має бути покараний, жертва — врятована. Але за цими словами стояло щось інше. Це був останній наступ старої парадигми. Каєн розумів, що після трансляції Крівіна, після символу Долини, після того, як Вієра публічно визнала помилки, контроль почав вислизати з його пальців. Йому потрібна була гучна перемога. Показова страта зрадника. Це мало стати сигналом: система жива, вона сильна, і будь-які відступи будуть придушені.

Вієра сиділа на своєму місці в залі Ради, холодна та непорушна. На грудях у неї, поверх офіційного мантію, висів той самий дерев’яний символ. Вона дивилася на Каєна, але не бачила його. Вона бачила за ним тінь. Тінь старої академії — того заскорузлого, закостенілого інституту, який колись будував світ на знаннях, але перетворився на машину контролю, що боялася всього живого.

— Я вимагаю голосування, — сказав Каєн, його голос дзвенів металево. — Затягування лише грає на руку зраднику та його прихильникам.
— Прихильникам? — тихо перепитала Англінція. Вона сиділа напроти Вієри, її обличчя було задумливим. — Хто ці прихильники, Каєне? Ті, хто почув трансляцію? Ті, хто носить ці символи? Це половина міста.
— Це обдурені, — різко відповів Каєн. — Їх маніпулюють. І наша обов’язок — захистити їх від самих себе.
— Захистити, замкнувши в ілюзії безпеки? — вставила Вієра. Вперше за весь день вона заговорила. Її голос був спокійним, але кожне слово падало, як крапля каменю в воду. — Як ми «захистили» Долину?

У залі запала незручна тиша. Каєн стиснув губи.
— Це не доречно.
— Навпаки, це єдине, що доречно, — сказала Вієра. Вона підвелася. Не для ефекту. Просто їй було важко дихати, сидячи. — Ми голосували тоді. За протокол. За цифри. За «припустимі втрати». І що ми отримали? Мертвих. І тріщину, що проходить тепер крізь усіх нас. Крівін не створив цю тріщину. Він лише… показав її нам. І тепер ви хочете проголосувати за те, щоб знову закрити очі. Але очі вже відкриті, Каєне. Їх не закрити голосуванням.

Рейн, що зазвичай мовчав під час політичних дебатів, раптом активував свій інтерфейс. На великому екрані зали з’явилися дані.
— Аналіз соціальної динаміки після трансляції Крівіна. Параметр «довіра до інститутів» впав на 41%. Параметр «активна цивільна позиція» зріс на 67%. Параметр «готовність до нестандартних рішень» — на 82%. Висновок: система втрачає легітимність у класичному розумінні. Спроба силового відновлення контролю має ймовірність масового спротиву 78,3%.

— Замовкни, машино, — сипнув Каєн на адресу Рейна. — Ти створений для аналізу загроз, а не для політичних коментарів.
— Загроза номер один зараз — не Крівін, — продовжив Рейн, ігноруючи його. — Це зовнішні сили, що скористалися його трансляцією як маяком. Мої підсистеми моніторингу зафіксували аномальну активність у міжвимірних межах. Активність, що не належить Аргоніт. Вона має… організований характер.

Слова «зовнішні сили» повисли в повітрі. Навіть Каєн завмер. Він не знав про це. Внутрішня комісія займалася внутрішніми ворогами.

— Які докази? — похмуро запитав він.
— Енергетичні відбитки. Сліди сканування. Вони… вивчають нас. І роблять це не з цікавості, — сказав Рейн. — Ймовірність вторгнення в межах 30 діб: 45% і зростає.

Англінція широко розкрила очі. Вієра кивнула, ніби отримала підтвердження чогось давно очікуваного.

— Отже, — сказала Вієра. — У нас є вибір. Ми можемо продовжувати полювання на зрадника, послаблюючи себе внутрішнім конфліктом. Або можемо спробувати об’єднатися перед справжньою загрозою.

— Об’єднатися? З ним? — Каєн засміявся, але сміх був порожнім. — Це абсурд. Він сам привів їх сюди!
— Не навмисно, — сказала Англінція. Її голос був твердим. — Але це сталося. І тепер ми маємо з цим щось робити. Крівін — єдина людина, що має досвід контакту як з Аргоніт, так і, імовірно, з подібними… сутностями. Він може стати ключем до розуміння.

— Або чимось гіршим, — сказав Каєн. — Він неконтрольований. Він аномалія. Ми не можемо будувати оборону на аномалії.
— А на чому ми будували її досі? — різко запитала Вієра. — На контрольованих нормах? На протоколах? І де вони нас поділи? Ми стоїмо на руїнах власних принципів, Каєне. Руїнах, які ми самі й створили, бо боялися всього, що виходило за межі наших графіків.

Вона зняла з шиї символ Долини і поклала його на стіл перед собою.
— Це не просто символ горя. Це символ нашої сліпоти. І я не буду голосувати за те, щоб знову стати сліпою. Я голосую проти твого пропозиції, Каєне. Більше того, я пропоную розпустити Внутрішню комісію з безпеки та повернути всі повноваження Раді нагляду. І першим пунктом порядку денного поставити переговори з Крівіном та підготовку до відбиття зовнішньої загрози.

Це був відкритий виклик. Бунт. Падіння академії не з гуркотом стін, а з тихим стуком дерев’яного символу по полиці столу.

Каєн побілів. Його опора — протокол, ієрархія, страх — тріщала під ним. Він подивився на Англінцію. На Рейна. Навіть на мовчазного члена Ради, що представляв військових.