Том 2 ГЛАВА 71. УГОДА

Тиша, що запанувала після спалаху Серцевого Каменя, була іншого порядку. Це не був відсутність звуку. Це була тиша глибокого засвоєння, немов сама реальність затримала подих, щоб зрозуміти нову форму, яку вона набула. Сріблясті шрами на просторі висіли наче нерухомі блискавки — красиві, жахливі, абсолютно чужі.

Вони поверталися з гір не як переможці, а як навіжені, що винесли з печери полум'я, яке відмовлялося гаснути, але вже не палило.

Обоз рухався повільніше. Не через втому коней, а через вагу того, що лежало тепер у всіх всередині. Лорд Каєн не відривав очей від кристала пам'яті, що тепер пульсував тьмяним сріблом зсередини, наче заражений. Леді Вієра час від часу торкалася одного зі своїх артефактів — невеликої дзеркальної пластини, — і дивилася на відбиття, яке показувало не її обличчя, а абстрактну, повільну гру сріблястих ініг у глибині скла. Навіть суворі охоронці Рейна скидали погляди на власну зброю, немов очікуючи, що вона ось-ось розцвіте металевими квітами.

Амерія сиділа на возі, закутана в плащ. Її тіло було пустою оболонкою, все ще переповненою відлуннями. Вона бачила не лише скелі, а й їхню холодну, повільну пісню часу. Бачила не лише людей, а й їхні емоції, що випромінювалися немов кольорові ареоли: тривожний потік Англінції, спокійну, але напружену цікавість Каєна, холодну, аналітичну увагу Вієри. І над усім цим — тьмяний, але невгасний слід, немов післясмак найгострішого перцю. Слід Аргоніт. Не біль. Не туга. Зацікавленість. І це було набагато страшніше.

Крівін йшов пішки поруч з возом. Він не виглядав переможцем. Він виглядав як людина, яка втримала падаючий міст вагою власного тіла, і тепер кожна кістка в ньому тріскала. Але в очах, запалих від виснаження, горів ясний, холодний вогонь розуміння. Він дивився на сріблясті сліди в повітрі — їх бачили лише він, Амерія та, можливо, Елвін. Вони не зникали. Вони були там, наче шви на тканині буття.

— Що вони? — тихо запитала Амерія, не силкуючись пояснити, про що мова.
— Інтеграція, — так само тихо відповів Крівін. — Ентропія не знищена. Вона прийнята. Зморожена в стані… гармонійної нестійкості. Я не думав, що таке можливо. Це як лід, що не тане, але й не холодний.
— Це добре?
— Не знаю. Це нове. Світ тепер має шрами. І в них живе частина її уваги.

Слово «уваги» звучало зловісно. Немов вони не встановили зв'язок, а зацікавили звіра, який тепер не відводить від них погляду.

Столиця зустріла їх не дзвіном дзвонів і не обуреними натовпами. Вона зустріла їх напруженою, діловою тишею. Браму відчинили швидко, без церемоній. На вулицях люди зупинялися і дивилися, але не кричали. Вони вивчали. Чутки встигли перегнати обоз і перетворилися на дивні, гібридні легенди: про принцесу, що говорила з духом гір; про чужинця, що зшивав розколинене небо; про бурю, запечатану в камені.

Імператор прийняв їх негайно, не в тронній залі, а в невеликому, похмурому кабінеті ради. Малдор сидів у кріслі, здаючись старшим, ніж вони пам'ятали. Поруч стояв генерал Вальтер, а також старійшини родів Люмінас та Алтіайн, яких не було в експедиції. Англінція увійшла за ними, зайнявши місце представника Злаумен. Капітан Рейн став біля дверей, його статуя-обличчя не видавало жодних емоцій.

Не було промов. Просто звіти.

Лорд Каєн говорив про «стабільну метастабільність», про «інтеграцію ентропійних факторів у субстрат реальності», про «квазіживі сліди невідомої свідомості у просторових аномаліях». Його мова була сухою, але в очах горів жадібний вогонь першовідкривача.

Леді Вієра показала дзеркальну пластину, де співав сріблястий візерунок. «Енергія не зникла. Вона трансформувалася. Ми можемо не лише фіксувати її. Ми можемо… співпрацювати з нею. Це новий клас артефактів. Не ті, що б’ють або захищають. Ті, що… гармонізують.»

Капітан Рейн говорив коротко та чітко, немов відбивав звіт у барабан. «Загроза не нейтралізована. Вона змінила статус. З агресора перетворилася на спостерігача. Крівін витримав ключове навантаження, але не завдяки силі. Завдяки рішенню. Відмові руйнувати. Це рішення може бути не повторюваним. Принцеса Амерія виявилася стабільним каналом, але каналом двозаходним. Вона не контролює потік, а лише пропускає його. Рекомендація: ситуація потребує нового рівня керування. Старі методи непридатні.»

Настала тиша. Імператор перевів погляд з одного на іншого, а потім зупинився на Амерії та Крівіні.
— Ви чули? — сказав він. Його голос був втомленим. — Ніхто не говорить про перемогу. Ніхто не говорить про поразку. Всі говорять про… ресурс. Про новий стан речей. Ви принесли з гір не рішення проблеми. Ви принесли нову складову рівняння. І тепер це рівняння мусить вирішити Рада.

Генерал Вальтер крокнув уперед. Його присутність наповнила кімнату запахом холодної сталі та старих паперів.
— Існує пропозиція, — сказав він, і кожне слово падало, як офіційна печатка. — Під егідою Імперії створити Особливий Інститут Нестандартних Явищ. Або, якщо хочете, Академію Архітектоніки. Директор — принцеса Амерія. Головний дослідник — Крівін. Інститут отримає фінансування, землю, захист, доступ до всіх архівів та ресурсів родів, що входять у раду нагляду.

Він зробив паузу, даючи словам впасти на розум.
— Наглядова рада буде з ваших… знайомих. Лорд Каєн від Люмінас. Леді Вієра від Алтіайн. Леді Англінція від Злаумен. Капітан Рейн — як представник інтересів безпеки Імперії. Ви будете мати автономію в дослідженнях.

Амерія відчула, як щось холодне стискає її у грудях. Це звучало занадто ідеально. Занадто… зручно.
— А що буде джерелом досліджень? — тихо запитав Крівін. Він стояв прямо, але Амерія бачила, як напружена кожна м'язова волоконця в його тілі.
— Феномен Аргоніт, звичайно ж, — сказав Вальтер. — А також виявлення, класифікація та нейтралізація подібних аномалій на території Імперії. Ваші учні можуть бути ядром оперативної групи.
— Нейтралізація? — перепитала Амерія.
— Стабілізація, — коректував Вальтер, але в його очах не було нічого, крім холодного розрахунку. — Ми пропонуємо вам легальність. Захист від тих, хто досі бачить у вас лише божевілля або загрозу. Ми пропонуємо ресурси для вашого… діалогу. Але діалог мусить бути в рамках. Контрольований. Корисний для Імперії.