том 2 Глава 51 — Після голосу

Зруйнована зала ще тремтіла, ніби не хотіла приймати реальність назад.

Крівін сидів, спершися спиною об уламок колони.
Його ліва рука все ще світилася слабким смарагдовим світлом.

Асперінс підійшов першим.

— …Ти живий?

Крівін не підняв голови.

— На жаль для багатьох.

Асперінс криво посміхнувся, але усмішка швидко згасла.

— Ти чув це… так?

— Чув, — відповів Крівін. —
І ні. Це був не звук.

Асперінс нахмурився.

— Тоді що?

Крівін повільно підвів погляд.

— Це було звернення.

Підійшла Англінція. Її кроки були надто обережними — ніби вона йшла не до крівіна, а до катастрофи.

— Повтори, — сказала вона.

— Він сказав:
«Я знайшов тебе… Творець».

Тиша впала миттєво.

Один з учнів не витримав:

— Ц-це жарт?.. Це ж не може бути…

Англінція різко обернулась:

— Замовкни.

Учень злякано відступив.

Асперінс прошепотів:

— Це… ім’я?

— Ні, — відповів Крівін. —
Це вирок, якщо я зроблю крок не туди.

Ліана стояла трохи далі. Вона не дивилась на нього прямо.

— Ти… ти став іншим, — тихо сказала вона.
— Коли ти дивишся… мені холодно.

Крівін здригнувся.

— Я не хотів.

— Я знаю, — швидко відповіла вона.
— Саме це і моторошно.

Амерія стояла мовчки, стиснувши руки.

Крівін помітив її погляд.

— Ти нічого не скажеш?

Вона здригнулась, ніби прокинулась.

— Якщо скажу… — її голос затремтів, — ти підеш далі?

— Я і так піду.

Вона ковтнула.

— Тоді… я боюся сказати щось, що зробить цей шлях важчим.

Крівін відвів погляд.

— Уже пізно.

Англінція глибоко вдихнула.

— Від сьогодні ти під наглядом Ради.

Крівін коротко всміхнувся.

— А раніше я був вільним?

— Раніше, — відповіла вона, — світ ще не знав, хто ти.

Він підвівся. Повільно. Обережно.

— Тоді раджу вам звикати, — сказав він.
— Бо я теж тільки починаю дізнаватись.

І десь далеко, за межами академії,
щось… усміхнулося.

Том 2 арка 1