Том 1 ГЛАВА 41 — Поява семи гріхів

Темні тіні, що виповзли з тріщини в небі, були лише передвісниками.
Справжня загроза — ще не тут.
Але ніч уже завмерла, ніби чекала наказу.

Туман, що накрив Академію, раптом затяжчав настільки, що навіть звук рухався з запізненням.
Повітря стало густим та гірким — як дим після згорілого світу.

Крівін різко підняв голову.
Сфера в його руках задрижала.

— Вони… йдуть, — вимовив він.

Асперінс, який досі тримав бойову стійку, напружився ще сильніше:

— Не може бути… Це занадто рано. Перша хвиля тільки-но увійшла!

Крівін відповів тихо, але важко:

— Тіні — це лише їхній подих.
А тепер приходять вони самі.

Тріщина розширюється

У небі темна лінія раптом змінилася.
Вона не просто тріснула — вона розквітла, ніби відкривалося око чудовиська.

Фіолетові імпульси вибухали зсередини.
Блискавки вигиналися спірально, ріжучи повітря.
Тіні, що вже стояли на землі, поповзли назад — навіть вони боялись того, що з’явиться зараз.

Асперінс прошепотів:

— Ось чому бар’єр тріснув так легко…
Це не атака. Це — вхід.

Перший силует — Гнів

З тріщини випала іскра темряви.
Потім — друга.
Потім згустилася фігура.

Величезна, потужна, наповнена сирою силою.
Повітря довкола нього кипіло, земля під ногами тріскала.

Його форма змінювалася, немов він складається з полум’я та м’язів тіні.
Очі — червоні, мов розпечений метал.

Крівін сказав:

— Це гріх Гнів.

Сутність зробила крок, і від удару земля під Академією прогуркотіла.

Другий силует — Гординя

За Гнівом спустилася фігура, що ніби світиться оранжевим сяйвом.
Її постава була бездоганною, рухи — плавними, але кожен жест випромінював холодну велич.

Обличчя майже людське, але надто ідеальне.
Він рухався так, ніби всі навколо нижчі за нього за природою.

Крівін стиснув сферу:

— Гординя.
Один із найнебезпечніших.

Асперінс відчув це теж — від нього виходив тиск, який майже ламав волю.

Третій силует — Жадібність

Сутність, що виринула слідом, була худою й перекрученою.
Її руки тягнулися, ніби намагалися схопити повітря.
Очі — порожні, але відчуття таке, що вона хотіла все: енергію, душі, навіть простір.

З її тіла капала темна субстанція, яка всмоктувалася в землю й лишала чорні плями.

— Жадібність. — промовив Крівін.

Четвертий — Обжерливість

Величезна тіньова маса, що коливалася, ніби жива й голодна.
У неї було кілька ротів, які відкривались і закривались беззвучно.
Її голод відчувався фізично — повітря почало стискатися, ніби його поглинали.

Студенти в корпусах відчули нудоту, навіть не бачачи сутності.

Асперінс скривився:

— Це... гидко.

— Обжерливість. — підтвердив Крівін.

П’ятий — Лінь

На відміну від інших, ця фігура спускалась повільно, плавно, байдуже.
Форма була розмита: не то людина, не то тінь, не то дим.

Вона ніби не хотіла існувати, але все ж існувала.
Від неї розтікалася енергія, яка вимикала силу всіх навколо.

Асперінс ледь не впав від різкого знесилення.

— Лінь, — хрипло сказав Крівін. — Найнебеспечніша.

Шоста — Пожадливість

Тіньова істота з плавкими, майже спокусливими контурами.
Її обрис змінювався, немов намагаючись стати тим, хто дивиться.
Але її очі були холодні, як лід.

Її присутність була неприємною, липкою.