Том 1 ГЛАВА 40 — Перша тріщина в ночі

Ніч опустилася на Академію раптово — без плавного переходу, ніби хтось вимкнув світло на небі.
Корпуси занурилися у густу темряву, туман став ще щільнішим, а повітря — важчим.
Навіть ті, хто не мав чутливості до магії, відчували: щось дихає поруч.

У коридорах панувала тиша.
Не природна — а холодна, натягнута, мов перед бурею.

Крівін стояв біля головного вікна свого кабінету.
За шибкою туман ворушився так, ніби був живим.

Сфера у його руках тремтіла.

— Вони вже близько… — тихо промовив він.

Поки учні сплять

Не всі спали.

Англінція лежала на ліжку, але очей не зімкнула.
Її стихії поводилися так, ніби щось штовхалося зовні у захисний бар’єр Академії:

Вода у глеку піднімалася хвилями.
Полум’я лампи змінило колір на синюватий.
Пісок під її ногами ворушився сам.

— Ти знову не спиш? — прошепотіла Ліана з іншого ліжка.

Англінція повільно підвелася.

— Вони тут. Точно тут.

Ліана відчула це теж — слабку, але різку хвилю тиску, що пройшла крізь повітря.

— Мені страшно… — тихо сказала вона.

Англінція взяла її за руку.

— Не бійся. Я з тобою. Ми це переживемо.

Але сама вона була не впевнена.

Асперінс сидів на даху тієї ж башти, де був удень.
Туман навколо згущувався так щільно, що він ледве бачив навіть власні руки.

— Ось вони… — прошепотів він.

Темрява під його ногами ледь помітно здригнулася.
Сфера в його долоні спалахнула білим імпульсом — таким яскравим, що освітило дах.

— Прорив почався.

Він встав і різко розвернувся у бік Академії.

— Крівіне, готуйся. Вони прорізають бар’єр.

Тріщина

Бар’єр навколо Академії тріснув так тихо, що це почув лише той, хто був чутливий до магічних поштовхів.
Але наслідки відчули всі.

Густий туман у дворі раптом зібрався в одну точку, закрутився спіраллю — і різко розійшовся.
Студенти, які ще не розійшлися по кімнатах, відскочили назад.

У небі з’явилася широка тріщина — темна, майже чорна, з фіолетовими спалахами, що йшли з середини.

— Вони ріжуть бар’єр! — закричав хтось.

— Це не грім… це вони… — прошепотіла Ліонель, яка вибігла з корпусу.

Асперінс опустився з даху на подвір’я майже безшумно.

— Відступіть усі до будівель! — наказав він. — Це лише перша тріщина. Далі буде гірше!

Студенти, налякані й дезорієнтовані, почали тікати всередину корпусів.

Крівін виходить на двір

Двері головного входу Академії різко розчинилися.
Крівін вийшов, тримаючи у руках сферу, що світилася неможливо яскраво.

Вітер навколо нього згущувався, туман відступав, ніби боявся його.

— Вони прорізають бар’єр у шістьох точках, — сказав він, навіть не дивлячись вгору. — А в головній точці — вже проходять.

Асперінс підійшов ближче.

— Ми можемо затримати їх?

Крівін подивився йому в очі.

— Ні.
Але ми можемо стримати перші хвилі.

Поки Академія не впала.

З тріщини щось виповзло.

Спершу — темний туман.
Потім — силуети.
Безформні, схожі на згустки тіні, що шипіли й скреготіли, коли торкалися повітря.

Студенти, які ще не встигли зайти всередину, закричали.

— Це вони… це ті істоти з легенд… — прошепотіла Ліонель, ховаючись за колону.

Тіні повільно спускалися до землі, витягуючи довгі, мов серпанок, кінцівки.
Вони не мали облич, але дивилися прямо на Крівіна та Асперінса.

Крівін підняв сферу.

— Починається перша хвиля.

Англінція відчуває їх

У своїй кімнаті Англінція раптом схилилася вперед, схопившись за груди — її стихії вибухнули всередині, реагуючи на темну появу.

Ліана підбігла до неї.

— Що з тобою?!

Англінція важко вдихнула, а полум’я, вода й пісок у кімнаті злетіли у повітря.

— Вони вже вшли в наш світ…

Її очі загорілися яскравішим світлом стихій.

— Мені потрібно до двору.

Ліана схопила її за руку.

— Я з тобою!

На подвір’ї Академії темні тіні вже торкалися землі.
Крівін і Асперінс стояли перед ними лицем до лиця.

Сфера у руках Крівіна спалахнула білим вогнем.

— Вітаю вас у світі живих, — холодно промовив він. — Але тут ви не пройдете.

І ніч перед Істинною атакою гріхів почалася.

Кінець арки 4