Том 1 ГЛАВА 31 — Тріщина у просторі

Арена після двобою Роберіана ще не встигла заспокоїтися. Гомін учнів, схвильовані вигуки, нервові здогадки — усе це зависало у повітрі, мов теплий туман.

Але раптом…

Тррррррррісь.

Звук був тихим. Майже непомітним.
Та достатньо дивним, щоб усі на секунду завмерли.

Трррррісь… ттрр…

Англінція стиснула плечі, озираючись.

— Ви це… чули? — її голос був ледь чутним.

Розе моргнула, піднявши голову вгору:

— Це не зі стін… І не з арени… Це… з повітря?

Учні насторожено перешіптувались.

Крівін стояв у самому центрі.
І хоча вираз його обличчя майже не змінився, ті, хто вміли читати найменші емоції, одразу зрозуміли:

Він напружився. Сильно.

Бо він знав цей звук.

Тріщина у просторі.
Знак, що хтось або щось порушує баланс.
І лише він знав, хто саме наближається.

Ледь помітний сріблястий імпульс пройшов по краю арени.
Потім другий.
Потім третій — значно сильніший.

Платформа під ногами учнів затремтіла.

— Це що, ще один етап випробувань? — прошепотів хтось із трибун.

— Ні, — відповів Розе, дивлячись на Крівіна. — Це явно не частина програми…

Крівін підняв руку, зупиняючи навіть тих, хто ще хотів щось запитати.

— Не панікуйте, — його голос був глибоким і рівним. — Але ніхто не рухається.

Простір над його головою наче потемнів.
Повітря стало густішим.
Енергія… чужою.

Тріщина відкривалась.

Англінція зробила крок назад:

— Ні-ні-ні… це схоже… на те що описувалося в древній книгі спотвореня простору…

Роберіан, ще ледве стоячи після бою, оперся на Розе:

— Чому мені здається… що це щось прийшло НЕ по нас?..

Крівін закрив очі на частку секунди.

Так, це був саме той відголос.
Та сама холодна енергія, яку він пам’ятав занадто добре.

Гріхи.
Сім учнів, пов’язаних із ЗГГ.
Сім душ, які не мали б з’являтись так рано.

І одна з них… зараз дихає десь поруч.

Тріщина розширилась уперше настільки, що її побачили всі — чорний розлом, схожий на подряпину на склі.

Учні почали панікувати.

— Це… це портал?!
— Чому він такий чорний?!
— Хтось же повинен щось зробити!!

Крівін підняв руку, і навколо залу миттєво встановився тиск.
Тиша.
Глибока, владна, непохитна.

— Всім відійти на три кроки назад, — сказав він.

Учні підкорилися інстинктивно.

Але саме в цю мить…

З тріщини вирвався голос.

Тихий.
Дитячий.
Але такий холодний, що мороз пробіг по хребтах навіть у тих, хто був далеко.

— …вона… тут…

У Англінції серце впало.

У Розе застигла кров в жилах.

Роберіан тільки видихнув:

— Це… не людський голос…

Крівін різко повернувся до них:

— Не дивіться на портал. Не контактуйте. Не відповідайте.

Тріщина знову здригнулася, ширшаючи.
З неї просочувалася темна енергія — не агресивна, але надто в’язка, надто жива.

— Вона близько…
— Вона… прокинулась…
— Вона… наш вузол… наш центр…

Учні відшатнулись.

Англінція зблідла:

— Це… про кого вони?..

Роберіан відчув дивне поколювання в грудях.

Розе нашептувала:

— Це точно не про нас… так?

Крівін подумки вилаявся.
Це мало статись пізніше.
Дуже пізніше.

Але факт залишався фактом:

Гріхи відчули прокляття аргона.
І прийшли на його енергію.
Прийшли раніше, ніж дозволяло передбачення.

Він зробив крок уперед і підняв руку до тріщини, ніби обмежуючи її ріст.

— Поверніться назад, — сказав він тихо. — Він ще не з вами. його час не настав.

Голос із порталу на мить замовк.

І потім…

— …ми бачимо… тебе…
— …ми знайдемо…

І тріщина — хлоп — зникла, розсипавшись дрібними світлячками.

Повітря раптово стало звичайним.

Учні загуділи, але Крівін підняв голос — спокійний, але різкий:

— Те, що ви бачили — було небезпечним збігом. Ви не повинні панікувати чи поширювати чутки. Я дам пояснення пізніше.

Але Англінція першою помітила:

— Пане Крівіне… ви… тремтите…

Розе завмерла.

Роберіан розширив очі.

І вони вперше зрозуміли:

Вчитель, якого вважали майже непереможним… злякався.

Хоча б на мить.

Крівін підняв голову:

— Продовжимо втпробування.

Але ніхто вже не сумнівався:

Після цього — у Академії почнеться щось велике.
Бо гріхи прийшли.
І прийшли вони НЕ просто так.