Том 1 ГЛАВА 30 — Перший двобій

Платформа під ногами Англінції, Роберіана та Розе світилася все яскравіше, наче сама арена оцінювала їх, ще перш ніж вони зроблять перший крок. Три духовні створіння — захисне, атакувальне й нейтральне — кружляли навколо них, ніби океан незвичайної для цього світу енергії в чотиривимірній формі.

Учні на трибунах завмерли.
Кожен розумів: зараз почнеться те, про що потім розповідатимуть роками.

Крівін ступив у центр арени, глянув на трійку злегка нахиленою головою — погляд не суворий, але уважний. Він оцінював кожен рух, кожен подих.

— Почнемо, — сказав він тихо. — Група три, ви перші.

Англінція майже автоматично відступила на півкроку назад.
Розе зітхнула, але в її очах світилась цікавість.
Роберіан… лише глибше вдихнув і випрямив спину.

— Перше завдання виконуватиметься індивідуально, — продовжив Крівін. — Один із вас почне. І я оберу сам.

Він повів поглядом між ними.

Мить тягнулася надто довго.

— Роберіан. Вийди вперед.

Усі навколо здригнулися.

— Я?.. — Роберіан навіть не встиг прибрати перо і планшет-пергамент.

— Ти, — підтвердив Крівін. — У тебе найстабільніший внутрішній ритм. Почнемо з нього.

Учні перешоптувалися:

— Це ж означає…
— Він буде першим проти монстра?
— Проти КРІВІНА?!

Але відповідь прозвучала тільки тоді, коли Крівін ступив на один крок уперед.

— Перший етап — двобій.
— Двобій? З ким?
— Зі мною.

Тиша впала так тяжко, що здавалося — сама арена затримала подих.

 "Початок двобою"

Крівін не створював бар’єрів, не закликав елементів.
Він просто стояв, ніби вже переміг, ще не почавши.

Роберіан спробував стримати тремтіння в руках і підняв власний захист — просту техніку стабілізації потоку.

— Готовий? — запитав Крівін.

— Н-ні… але мусив сказати «так», правда? — нервово пробурмотів Роберіан.

Крівін ледь посміхнувся. Мить.
І він зник.

Ні, він не телепортувався — просто рух був настільки чистим, що око не встигло його схопити.

Роберіан закричав і інстинктивно виставив бар’єр.

Удар Крівіна був легким, майже м’яким… але достатньо точним, щоб зрушити хлопця на пів метра назад.

Учні ахнули.

— Це… це не техніка першого курсу…
— Це навіть не техніка викладача… це…
— Це рівень майстрів-воїнів…

Крівін не дав Роберіану віддихатися.

Три рухи.
Три удари.
Три переходи, настільки плавні, що їх неможливо було повторити.

Але Роберіан — всупереч усьому — блокував.
Неідеально.
Не красиво.
Але блокував.

Крівін зупинився, піднявши брову.

— Хм. Ти бачиш лінії моїх ударів?

— Н-не всі… але деякі… так, — видихнув Роберіан, витираючи піт.

— Аналітичний Розрив… — прошепотіла Англінція. — Її рідкісний талант…

Ривок Роберіана

Раптом Роберіан рухнув уперед.
Не сміливо. Не красиво.
Але неймовірно точно.

Він вирахував траєкторію руху Крівіна — одну єдину слабку мить.

Учні вибухнули вигуками.

— Він НАСМІЛИВСЯ атакувати?!
— Він божевільний!
— Або геній!

Удар Роберіана пройшов точно по розриву в повітряному потоці — і змусив Крівіна повернути голову.

Майже непомітний жест.
Але для першокурсника це була перемога.

Крівін сказав тихо:

— Добре.

Рух Крівіна був завершальним, майже ніжним.

Він торкнувся плеча Роберіана кінчиками пальців — і той полетів назад, але Крівін миттєво підхопив його за комір, поставивши на ноги.

— Все. Досить.

Повна тиша.
А потім — вибух шепотів:

— Він не впав!
— Він витримав двобій!
— Роберіан… НЕРЕАЛЬНИЙ…

Крівін відступив на два кроки й сказав рівно:

— У тебе є око того, хто бачить істину. Не втрать його.

Роберіан стояв, ледве дихаючи, але… щасливий.

Розе схопила його за руки:

— Ти це бачив?! Ти ВИЖИВ!

Англінція, бліда, тільки прошепотіла:

— Я… я б там зомліла…

Крівін повернувся до центру арени.
Його погляд став гострим, як лезо меча.

— Наступний.

І вся арена напружилася знову.