Том 1 ГЛАВА 16 — Повернення до столиці

Ранок у гірському форпості був незвично тихим.
Сторожові роги не славили тривоги — лише світанкове світло ковзало по кам’яних арках, а м’які ельфійські руни згасали одна за одною, завершуючи нічну варту.

Крівін стояв біля підніжжя головної брами, в бойовому плащі, з речами, складеними в похідну сумку.
Поряд — Асленінкс, прямий, мов крижаний шпиль.

— Тобі відкриють портал до передової дороги імперії, — сказав він. — Далі підеш сам.

Крівін кивнув.

Він не любив проводів — але дякував мовчки тим, хто їх робив.
Ельфи не говорили зайвого: і це було те, що йому подобалось у цьому народі.

Асленінкс помовчав і додав:

— Учорашня Рада одностайно ухвалила твою рекомендацію. Ліана буде прийнята в Академію через три дні.

— Вона знає?

— Сама чекає внизу.

На невеликій кам’яній терасі під горою Ліана стояла, переминаючись з ноги на ногу і щосекунди поправляючи волосся, яке й так лежало ідеально.

Побачивши Крівіна, вона підскочила до нього:

— Ти йдеш уже сьогодні?

— В імперії на мене теж чекають, — відповів він. — Там ситуація не краща.

Ліана надуто схрестила руки:

— Знаю. Але було б добре, якби трохи… довше лишився.

Крівін злегка нахилив голову:

— Я ще повернуся.

Вона змовницьки підморгнула:

— Сподіваюсь — на перевірку моїх успіхів?

Він ледь всміхнувся:

— Якщо ти навчатимешся — успіхи точно будуть.

Ліана відразу засяяла, але різко стала серйозною:

— Я доведу всім. І собі теж.

Крівін коротко торкнувся її плеча — жест, який у ельфів означав довіру та підтримку без слова.

— Тобі під силу більше, ніж ти думаєш.

Асленінкс підійшов, передавши Крівіну мапу сухих перевалів:

— Якщо що — імперські прикордонники вже попереджені про твоє повернення.

Крівін згорнув мапу і забрав.

— До зустрічі.

Портал спалахнув срібним світлом, і він зник у ньому без жодного голосного прощального жесту.

Так і прощаються воїни.

На імперській дорозі

Портал викинув Крівіна на довгу  магістраль, що йшла долиною між двома величними гірськими хребтами.

Колись тут стояли поселення простих людей — тепер більшість були поховані під руїнами і чорною пилюкою від нападів хаотичних тварюк.

Крізь сухий вітер доносився глухий тіньовий пошепіт простору.

Прокляття в грудях оживилось:

«Наближається щось велике».

Крівін уже це розумів без внутрішнього голосу.

Недалеко позаду по тій самій дорозі рухалася невелика імперська карета.
На ній — герб столиці та навчальних округів.

Всередині сиділа ліана — з великим рюкзаком, мечем, який ледь влазив ступлею, і очима, наповненими незрозумільною сумішшю тривоги й захоплення.

— Перший шлях у нове життя… — прошепотіла вона.

Ліанель, її старша сестра, їхала поруч на верховому коні й час від часу визирала у вікно.

— Готова?

ліана кивнула.

— Ніколи не була більш готовою.

Але в очах — приховане хвилювання.

Під колесами скрипіла стара дорога, попереду виднівся поворот на столицю…
а ще далі — стіни Академії, де навчались майбутні стражі імперії.

Несподівана зустріч

Коли карета зупинилася біля джерела, ліана вискочила розім’яти ноги — і мало не зіткнулася з незнайомим мандрівником у темному плащі.

Крівін.

Він теж зупинився біля води.

ліана ошелешено підняла очі:

— Ви… з гірських походів?

Крівін глянув на її форму і печатку Академії:

— І ти також вирушаєш в навчальні землі.

ліана вдихнула глибше:

— Так. Хочу стати сильною.

Крівін відповів спокійно:

— Сила приходить не до тих, хто прагне влади… а до тих, хто шукає причину, заради якої варто стояти.

Дівчина на мить замислилась.

— А яка причина у вас?

Крівін трохи відвернувся.

— Світ хитається. Якщо я не зроблю того, що повинен… хтось інший може не встигнути.

ліана підняла голову й серйозно сказала:

— Тоді я теж постараюсь встигнути.

Крівін повернувся до дороги.

— Сподіваюсь, у тебе вистачить хребта.

Та посміхнулась:

— Побачите в Академії.

Шлях триває

Карета рушила далі, залишаючи Крівіна позаду.
Але коли ліана визирнула востаннє — він уже зник за червоним виступом каменю.

Сестра тихо всміхнулась:

— Вражаюча людина, так?

ліана відповіла:

— Більше, ніж здається.

Вона знову розгорнула лист про вступ — і вже не думала про ворогів, труднощі, чи війну.

Лише про те, що нарешті робить перший крок до того, ким хоче стати.

  "Кінець дня"

Крівін ішов сам, але при ньому тепер було більше за просто зброю:

довіра ельфійського роду,

нові обіцянки,

і розуміння, що діти цього покоління — виростають швидше, ніж світ встигає оговтатися.

А десь дуже далеко, в коренях світового древа…

Щось темне ворушилося.

Не пришло — а прокинулось.

Арка 2 завершена