Том 1 ГЛАВА 14 — Маленьке свято ельфів

Форпост готувався до Ради Верховної Матері, але ельфи — навіть у часи небезпеки — не забували шанувати життя.

Саме тому, коли сонце опустилося за хребет і стражі змінилися на нічну зміну, на верхній терасі форпосту запалили світлі кулі мани.
Там утворилася невелика галявина, де зібрались мешканці — воїни, маги, майстри, навіть кілька поранених після недавніх боїв.

Ліана знайшла Крівіна першою.

Вона схопила його за рукав, як робила це вже не раз:

— Ходімо! У нас свято! Тебе будуть дякувати!

Крівін зітхнув, але не відмовився.
Йому справді рідко випадало побачити мирні ельфійські традиції.

Галявина Світлого Хребта

Галявина була невеликою — але дивовижною.

Мана у світильниках мерехтіла не холодним магічним світлом, а ніжним, теплим світінням.
Кругом — аромат гірських квітів, і навіть скелі здавалися м’якшими під вечірнім сяйвом.

Коли Крівін з’явився, ельфи поступово замовкли.
Хтось схилив голову.
Хтось стишив розмову.
Всі знали — саме він витяг принцесу з атаки, що могла стати смертельною.

Ліана шепнула:

— Ти не переймайся. Вони просто… емоційні.

Крівін ледь усміхнувся:

— Для ельфів — це навіть скромно.

Вона образливо штовхнула його ліктем і втекла у натовп.

Початок свята

На середину галявини вийшов літній ельф з тонкою дерев’яною флейтою.
Його голос був твердим і спокійним:

— Сьогодні ми дякуємо за життя.
— І за тих, хто зміг його зберегти.

Погляд багатьох знову ковзнув до Крівіна.
Він не реагував.
Навчився не ловити чужої уваги ще задовго до цього світу.

Флейта тихо заграла.

Потім запалилися додаткові руни-світильники, роблячи галявину схожою на ясну зоряну пелюстку.

І тоді четверо юних ельфи в срібних накидках заспівали.

Пісня “Світове Дерево”

Пісня була старою.
Її співали тоді, коли народи ще не знали війни.

Ніч не гасить гілки Древа,
Древо тягнеться у синь.
І допоки серце з вірою —
Темрява відходить геть…

Голоси були чистими — майже кришталевими.
Їхні звуки проходили через груди, торкалися прокляття всередині Крівіна…

І раптом він відчув, як простір у тілі коротко й тихо здригнувся.

Не боляче.
Наче хтось непомітно… послабив тріщину.

«Пісня з гармонією простору? Неймовірно.»

Але Крівін не міг цього коментувати — він лише слухав.

Пісня продовжилася:

Світ тримається на корені,
Корінь — на живих серцях.
Той, хто захищає ближніх —
Поруч з Древом у рядах.

Під ці слова Ліана, сидячи на камені біля сцени, засяяла так, що світильники поруч стали здаватися тьмяними.

Після пісні

Коли спів завершився, ельфи м’яко вклонилися.

А головуючий сказав:

— Ми дякуємо тим, хто повернув нам дочку роду. І тим, хто стоїть проти Хаосу, поки інші сплять.

На мить стало тихо.

А потім ельфи зааплодували — негучно, але дуже щиро.

Крівін тільки кивнув.
Він не любив приймати хвалу.
Але воїни поважають тишу більше, ніж гучні слова.

Несподіваний момент

Після музики Ліана тихо підійшла:

— Тобі сподобалося?

Крівін відповів чесно:

— Це була правильна пісня для цього світу.

Ліана задоволено закивала і раптом сказала:

— Знаєш… коли нас атакували… я не боялась так сильно. Я відчувала, що хтось точно прийде.

— І хто ж? — підняв брову Крівін.

Вона усміхнулась так щиро, що світильники підсилили блиск її очей:

— Ти.

Крівін коротко замовк.

…і прокляття у грудях знову здригнулося.
Немов нагадало:

«Зв’язки. Вони роблять сильнішими — або вбивають.»

А потім почувся гучний голос з краю галявини:

— Крівін! Рада чекає!

Асленінкс стояв біля входу на верхню терасу, погляд серйозний і сталевий.

Ліана стишилася.

— Удачі… — прошепотіла вона. — Верховна Матір дуже вимоглива. Навіть до ельфів.

Крівін підняв плащ.

— Бувало й гірше.

І вирушив на зустріч тим, хто вирішуватиме долю не тільки Ліани…

А й усього гірського кордону.