Том 1 ГЛАВА 6 — ОСНОВИ ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ

Після родинної ради маєток поступово стихав.
Слуги гасили світлові кулі, молодь поверталася з тренувань, і навіть повітря здавалося спокійнішим.

Крівін ішов вузькою стежкою до саду.
Медальйон холодно поблискував у руці, випромінюючи тиху, рівну ману. Але всередині була структура… не цього світу.

«Стародавня.
Проста, але закладена майстрами вищого рівня.»

Можливо, Люмінаси колись були іншими.

Та зараз його цікавило інше.

Він сів під старим деревом, відчувши шорсткуву кору спиною.
Прокляття не рухалося.
Ніби спало.

Добре.

— Якщо я не можу використовувати силу зовні… — прошепотів він, — тоді почну зсередини.

У його минулому житті створення внутрішнього світу було дитячою вправою.
Достатньо було однієї думки, і навколо народжувався новий чистий — простір, гладкий, всесвіт.

Але зараз…

Він заплющив очі й спробував зібрати найтонші нитки мани, що оберталися під шкірою.
Мана була грубою.
Болючою.
Немов важка шкарлупа, яка не хотіла піддаватися.

Крок за кроком він сформував першу спіраль.
Порожню форму.
Зародок того, що одного дня стане ядром внутрішнього світу.

І саме в цей момент щось сіпнулося в грудях.

Простір рвонувся — маленьким, але гострим надломом.
Наче невидимий кіготь провів під ребрами.

Біль прокотилась тілом.
Не смертельний, але попереджувальний біль.

Прокляття.

«Тихіше…
Без сили.
Лише форма.»

Він зменшив потік мани до мінімуму.
Немов працював із крихким кристалом, що міг розсипатися від найменшої помилки.

Минули хвилини — чи години.
Поступово в темряві його внутрішнього зору виникла тонка, майже прозора структура.
Порожня сфера.
Нестійка, але справжня.

Каркас.

Основа для майбутнього.

Коли він відкрив очі, ніч уже огортала сад. Холодний вітер торкнувся його волосся.

Тіло тремтіло від перенапруги.
Прокляття жило — тихо, уважно, підступно.

Але він усміхнувся.

— Це тільки початок.

Внутрішній світ поки що був порожньою оболонкою.
Без енергії.
Без стабільності.

Та оболонка існувала.

І цього вистачить, щоб почати шлях уперше.