Том 1 ГЛАВА 4 — ПРОКЛЯТТЯ ПРОСТОРУ

Коли Тейрон пішов, двір знову наповнився звуками тренувань — удари дерев’яних мечів, шепіт заклять, потріскування вогняних сфер. Але все це віддалилося, наче стало фоном, який не належав до його реальності.

Крівін повільно опустився на лаву біля тіньового дерева.
Ледь торкнувся стовбура — й простір перед пальцями зім’явся тонкою хвилею.

Прокляття.

Воно реагувало навіть на спокійні думки.

Цього разу імпульс пройшов глибше. Наче хтось гарячим ножем розрізав грудну клітку зсередини. Перед очима потемніло. Ноги підкосилися.

«Тихо…
Тримай форму…
Не дай йому поглинути ядро…»

Він глибоко вдихнув.
Але простір не слухався — спіраллю стискався навколо його тіла, ніби намагаючись розірвати шкіру та кістки, увірватися всередину.

Це був не просто біль.
Це був знак.

Прокляття розвивалося.

«Якщо так піде й далі… тіло не витримає й місяця.»

Він заплющив очі й повільно почав аналізувати відчуття, крок за кроком. Те, що для інших виглядало б як випадкові судоми, Крівін бачив як складну, майже живу структуру — павутину зламаних сегментів простору.

Кожен імпульс був фрагментом закляття Аргоніта.
Кожен рух — сигнал, що прокляття може активуватися повністю.

«Це не просто рана. Це пастка.
Печатка, яка спробує розірвати мене, щойно я торкнуся справжньої сили.»

І тоді вперше за довгий час його охопив майже холодний страх.

Він — Творець.
Його ім’я боялися світи.
Але зараз… він навіть не міг підняти ману, не викликавши болючого зламу простору.

«Треба розгадати формулу прокляття…
Знайти корінь…
Відновити структуру простору…»

Крівін відкрив очі.

Небо було світлим, спокійним.
Наче цей світ не знав, що всередині нього приховано зламаний механізм, який може прорватися будь-якої миті.

«І я знайду спосіб його зняти.
Хоч би довелося зібрати простір заново.»

Легкий вітер торкнувся його волосся.
І вперше за день прокляття… не відреагувало.

Немов зацікавлено чекало.