6. ЗОРЯНА КУЗНЯ

Стрибок не був схожий на звичайний вхід у гіперпростір. «Сарагоса» не пронизала реальність — вона ніби розчинилася в ній, ставши частиною безмежної симфонії світла і звуку. На мить екіпаж відчув себе єдиним цілим: думки Перейри перепліталися зі страхами Орсіні, а технічний геній Вайса резонував з інтуїцією Дірка.

Коли зір повернувся, рубка була залита м’яким смарагдовим сяйвом.

Те, що вони побачили, не було планетою. Перед ними розкинулася колосальна структура — «Зоряна Кузня», що зависла в центрі густої туманності. Величезні кільця з живого кристалу оберталися навколо вмираючого білого карлика, збираючи його енергію. Міріади вогників, схожих на світлячків, снували між кільцями — це були тисячі таких самих «живих» кораблів, як і оновлена «Сарагоса».

— Це не просто дім, — прошепотів Тадеуш Косінський, дивлячись на навігаційні прилади, які тепер показували дані, що виходили за межі людського розуміння. — Це бібліотека. Тут зберігається пам’ять усіх цивілізацій, які коли-небудь досягали зірок і... зникали.

Джузеппе Орсіні, який ще п’ять хвилин тому був на межі непритомності через зіпсований вантаж, раптом завмер біля оглядового екрана. Його планшет, який раніше видавав лише звіти про збитки, почав транслювати неймовірні обсяги інформації.

— Капітане... — голос Орсіні затремтів, але тепер у ньому не було жадібності, а лише благоговійний трепет. — Ці кристали... це не золото. Це концентрований досвід. Технології омолодження, терраформування, керування гравітацією... Один терабайт цих даних коштує більше, ніж уся корпорація «Інтеспайп» разом із її нутрощами.

Сріблястий Едвардс підійшов до нього і м’яко торкнувся планшета.
— «Багатство — це не те, що ти тримаєш у руках, Джузеппе. Багатство — це те, що ти можеш віддати».

Для екіпажу «Сарагоси» настав момент істини. Вони стояли на порозі безсмертя, але ціна була високою — їхня людська природа.

Йоган Вайс і Франсуа Перен уже активно спілкувалися з «духом» машинного відділення. Вайс виявив, що тепер може відчувати потік плазми в реакторі так само чітко, як пульс у власній руці.

— Знаєш, кепе, — пробурчав Йоган, — мої суглоби ніколи не почувалися так добре. Схоже, ці наноботи полагодили не лише корабель, а й мій старий радикуліт.

Джек Тедескі довго дивився на свій пістолет, а потім просто відстібнув кобуру і поклав її на порожню консоль.

— Схоже, тут нам це не знадобиться. Але якщо хтось із цих «світлячків» вирішить зазіхнути на нашу рубку, я все одно перший у черзі на роздачу стусанів.

Себастьян Перейра підійшов до Дірка. Другий помічник усе ще стискав у руці порожній накопичувач. Він виглядав спокійним.

— Дірку, ти привів нас сюди. Ти відчинив двері, яких ми навіть не помічали.
— Я просто не хотів, щоб вони вмирали двічі, капітане.

Перейра кивнув і випростався, приймаючи своє останнє рішення як капітан звичайного вантажного судна. — Слухайте мою команду! Ми залишаємося. Але не як полонені і не як музейні експонати. Ми станемо послами. «Сарагоса» буде першим людським кораблем, який навчить Кузню не лише збирати відлуння минулого, а й чути голос живого сьогодення.