4. ОСТАННІЙ ШАНС

— Я не можу залишити його тут! — вигукнув Дірк, перекриваючи гул у навушниках.

— Дірку, назад! Це наказ! — голос Перейри в шоломі ледве пробивався крізь перешкоди. — Йоган уже запускає аварійне скидання реактора, нас затягне в жерло за хвилину!

Але скандинавська впертість уже взяла гору. Дірк рвонув уперед, розриваючи магнітними черевиками фіолетові нитки, що липли до нього, мов гігантська павутина. Він бачив, як Едвардс — або те, що від нього залишилося — здригнувся. Пальці старого капітана забилися в конвульсіях, вистукуючи по підлокітнику шаленний ритм.

Дірк зірвав із пояса аварійний накопичувач — «чорну скриньку» для екстреного копіювання бортових логів.
— Джеку, прикрий! — крикнув він Тедескі.

Джек Тедескі, лаючись усіма мовами світу, підняв плазмовий різак. Яскравий промінь блакитного полум’я розітнув щупальця, що тягнулися, наповнюючи зал огидним запахом паленої органіки.
— Живіше, вікінгу! У нас щити на нулі!

Дірк притиснув контакти накопичувача до пульсуючого роз’єму на потилиці Едвардса. Екран шолома миттєво залило каскадом помилок. У мозок Дірка хлинули уривки чужого життя: крижані туманності, крики екіпажу «Горизонту», відчуття безкінечної, всепоглинаючої самотності в цифровому череві левіафана.

— Давай же... — гарчав Дірк, відчуваючи, як його власні нейрони починають «плавитися» від обсягу інформації. — Виходь звідси!

Накопичувач пискнув, змінивши червоне світло на зелене. У ту ж мить очі Едвардса закотилися, і його тіло знепритомніло, перетворюючись на порожню оболонку. Шепіт у динаміках змінився лютим, нелюдським ревом самого Левіафана. Істота зрозуміла: у неї вкрали душу.

— РОЗВЕРТАЙТЕСЯ! — голос Вайса з машинного зірвався на крик. — Капітане, я даю форсаж! Зараз тут усе спалахне!

Тедескі схопив Дірка за комір скафандра і буквально жбурнув його в бік виходу. Вони летіли крізь звужуваний коридор, що змикався за їхніми спинами, мов паща величезного звіра. Зазубрені луски рвали обшивку скафандрів.

Коли вони вилетіли у відкритий космос, «Сарагоса» виглядала як поранений кит. Фіолетові нитки обплели її корпус, витягуючи енергію прямо з обшивки.

— Себастьяне, гаси! — прохрипів Дірк, влітаючи у відкритий шлюз.

Капітан Перейра не вагався ані секунди.
— Йогане, Франсуа — повний імпульс! Відкинути теплові щити!

«Сарагоса» здригнулася. Потужний викид плазми з головних дюз ударив у обсидіанову луску Левіафана. Енергетичний зв’язок луснув з оглушливим — навіть у вакуумі це здавалося чутним — тріском. Зореліт рвонув уперед, залишаючи за собою хмару розжареного газу і стихаючий крик чудовиська.

За годину в кают-компанії панувала важка тиша. Джузеппе Орсіні сидів у кутку, обхопивши голову руками. Технології, які він так прагнув отримати, виявилися фрагментарними й небезпечними — половина даних на серверах корабля була «заражена» органічним кодом.

Дірк поклав на стіл маленький металевий циліндр — накопичувач. Він усе ще був теплим.

— Ви ризикували кораблем заради цього? — тихо запитав Тедескі, обробляючи поріз на руці. — Заради привида?

— Це не привид, Джеку, — Дірк подивився на капітана Перейру. — Там тисячі свідомостей. Едвардс зберіг їхні особистості всередині себе, як в архіві. Він був не процесором, він був хранителем.

Себастьян Перейра підійшов до ілюмінатора. Левіафан залишився далеко позаду, перетворившись на ледь помітну чорну цятку на тлі зірок.
— Тадеуше, бери попередній курс. Сіріус чекає. А цей вантаж... — він кивнув на накопичувач, — ми передамо до Інституту вищої нервової діяльності. Нехай вони розберуться, як повернути цих людей до життя.

Вайс, що зайшов до каюти з чашкою міцної кави, похмуро хмикнув:
— Добре, якщо так. Але якщо цей «хранитель» почне шепотіти в наших комп’ютерах уночі, Дірку, я викину твій накопичувач у найближчий сміттєзбірник.

Дірк не відповів. Він відчував у кишені легку вібрацію. Ритм був слабким, але впевненим. Бум... Бум... Експедиція тривала, але тепер на борту «Сарагоси» був ще один пасажир — невагомий, але той, що знав таємниці, від яких здригнулася б уся Галактика.