3. КЛАДОВИЩЕ ЗАБУТИХ НАДІЙ

    Усередині не було невагомості. Щойно вони перетнули поріг, підошви магнітних черевиків із брязкотом прилипли до підлоги. Тут панувала дивна, густа атмосфера, що пахла озоном і... старим папером.

— Датчики показують повітря, придатне для дихання, — здивовано доповів Тедескі, але шолом відкривати не наважився. — Дірку, увімкни прожектор.

    Промінь світла розітнув віковічну пітьму, і обидва офіцери завмерли. Вони очікували побачити інопланетні механізми, але перед ними постав кошмарний гібрид. Стіни коридору були виткані з того самого чорного каменю, але в них, ніби мухи в бурштині, були вплавлені фрагменти земних технологій.

     Ось із стіни стирчить зім’ята перебірка з емблемою науково-дослідницького флоту. Далі — пульт керування, чиї кнопки замінені пульсуючими органічними наростами.

— Це ж вузли «Горизонту-12», — прошепотів Тедескі, проводячи променем по стіні. — Увесь їхній корабель... він не просто зник. Ця штука поглинула його, «перетравила» і вбудувала в себе.

     Вони рушили вглиб, до джерела «серцебиття». Коридор привів їх до центральної зали, величезної, як кафедральний собор. У центрі, в коконі з фіолетових ниток, висіла рубка керування старого корабля.

    У капітанському кріслі всередині кокона сиділо щось. Це був чоловік у зотлілій формі, але його тіло було пронизане тонкими світними волокнами, що йшли в підлогу і стелю. Його очі були заплющені, але пальці рук рівномірно вистукували по підлокітнику ритм... той самий ритм сигналу.

— Капітане, — голос Дірка зірвався. — Ми їх знайшли. Точніше, те, що від них залишилося. Тут... тут центральний процесор, і він живий. Це капітан експедиції «Горизонт», Едвардс. Його перетворено на частину навігаційної системи цього об’єкта.

    Раптом динаміки скафандрів вибухнули багатоголосим шепотом. Це був не голос людини — це був хор тисяч оцифрованих свідомостей.

— Ви... повернулися... за... нами... — прошелестіло в навушниках. — Ідентифікатор... підтверджено... Ми... чекали... оновлення...

У цей момент на «Сарагосі» пролунав крик Джузеппе Орсіні:
— Капітане! У нас на борту почалося спонтанне копіювання даних! Усі наші комп’ютери заповнюються якимись кресленнями... Це... це технології перетворення матерії! Ми багаті! Ми...

— Відставити радість, Орсіні! — рявкнув Вайс. — Капітане, ця штука починає притягувати нас сильніше! Вона не просто віддає дані — вона хоче «оновитися» за рахунок нашого корпусу!

— Дірку, Тедескі, негайно назад! — наказав Перейра. — Це не рятувальна операція, це пастка для отримання свіжого матеріалу!

    Дірк побачив, як фіолетові нитки почали тягнутися до їхніх скафандрів, пробуючи метал «на смак». Капітан Едвардс у кріслі повільно розплющив очі. У них не було зіниць — лише нескінченний двійковий код, що біг по райдужці. Він подивився прямо на Дірка, і його губи, вкриті інеєм, розімкнулися:

— Тікайте... поки... ви... ще... дискретні...