2. ПРИВИД У ПУСТОТІ

    Через три години «Сарагоса» увійшла в зону візуального контакту. У рубці було так тихо, що чути було, як працює система регенерації повітря — рівномірний, ледь вловимий шелест, на який зазвичай ніхто не звертав уваги.

Тадеуш Косінський першим порушив тишу. Його голос, зазвичай дзвінкий, тепер звучав приглушено:

— Капітане, ми на дистанції п’ятдесят кілометрів. Джерело прямо за курсом... але радари сходять з розуму. Об’єкт має від’ємну відбивну здатність. Якби не сигнал, ми б пролетіли повз і не помітили його навіть упритул.

      На головному екрані з’явилося зображення. Це не було схоже на корабель у звичному розумінні. У порожнечі дрейфувало щось величезне, безформне, схоже на шматок обсидіану, з’їдений часом і зіткненнями з мікрометеоритами. На його поверхні не було ні ілюмінаторів, ні шлюзів, ні розпізнавальних знаків. Лише тьмяні, що пульсували в такт сигналу, прожилки глибокого фіолетового кольору.

— Матінко божа... — прошепотів Франсуа Перен, чий голос долинув із динаміка зв’язку. Він, очевидно, дивився трансляцію з машинного відділення. — Воно виглядає так, ніби його не будували, а виростили.

— Або викопали з пекла, — похмуро додав Джек Тедескі. Він обернувся до капітана. — Себастьяне, сигнал змінився. Послухай.

    Свист і шепіт зникли. Тепер із динаміків долинав рівномірний, важкий звук, схожий на удар гігантського серця. Бум... Бум... З кожним ударом освітлення на «Сарагосі» на мить тьмяніло, ніби об’єкт висмоктував енергію з простору.

— Капітане, я офіційно заявляю протест! — Джузеппе Орсіні стояв посеред рубки, розмахуючи планшетом. — Це не рятувальна операція. Це ризик найвищої категорії. Цей об’єкт... він впливає на наш реактор! Якщо обладнання постраждає, я особисто подбаю, щоб вашу ліцензію анулювали!

— Джузеппе, замовкніть, — не підвищуючи голосу, кинув Себастьян Перейра. Його очі були прикуті до екрана. — Йогане, що з енергією?

     Голос Вайса з машинного пролунав крізь тріск статичних перешкод:
— Погано, капітане. Поля поглинання цієї «чортівні» перевантажують наші перетворювачі. Франсуа намагається поставити фільтри, але це як затикати греблю пальцем. Якщо ми підійдемо ближче, я не гарантую, що зможемо запустити маршові двигуни для відходу.

    Дірк Андерсен, який перебував на бойовому посту біля орудної турелі, дивився на показники сенсорів свого пульта. Його скандинавське чуття — те саме, що змушувало його предків відчувати наближення бурі задовго до перших хмар — кричало про небезпеку. Але не про ту небезпеку, якої боявся Орсіні.

— Капітане, говорить другий помічник, — Дірк увімкнув внутрішній зв’язок. — Подивіться на спектральний аналіз «пульсу». Це не просто звук. Це код. І він повторює ідентифікатор нашого корабля. Старий ідентифікатор, який «Сарагоса» використовувала ще до перейменування, двадцять років тому.

    У рубці повисла мертва тиша. Капітан Перейра повільно обернувся до Косінського:
— Тадеуше, перевірте архіви.

Штурман швидко застукав по клавішах. Його обличчя зблідло.
— Він має рацію, капітане. Але цей номер... «Сарагоса» тоді належала науково-дослідницькому флоту. Вона входила до складу експедиції «Горизонт», яка зникла в цьому секторі... і з якої не повернувся жоден корабель.

— Отже, це не просто поклик, — тихо промовив Перейра, повертаючись до екрана. — Це відповідь. На сигнал, надісланий двадцять років тому.

   Він витримав паузу і твердо скомандував:
— Підготувати дистанційний зонд. Тедескі, очолиш групу захоплення. Дірк, спускайся до шлюзового відсіку, підеш другим номером. Ми дізнаємося, хто або що чекало на нас усі ці роки.

     Підготовка до виходу нагадувала гарячковий сон. У десантному відсіку «Сарагоси» яскраво блимали червоні лампи аварійного освітлення — Йоган Вайс усе ж таки відключив другорядні системи, щоб забезпечити живлення магнітних захоплень шлюзу.

     Дірк відчував, як важко дихається в тісному шоломі скафандра. Поруч застібав магнітні ремені Джек Тедескі. Перший помічник був блідий, його руки помітно тремтіли, коли він перевіряв заряд плазмового різака.

— Якщо ця штука вирішить зачинилися, коли ми будемо всередині, — пробурмотів Тедескі в мікрофон, — передай Орсіні, що я заповідаю свої борги його компанії.

— Менше розмов, Джеку, — пролунало в навушниках холодним голосом капітана Перейри. — Шлюз відкривається. Удачі.

     Зовнішній люк від’їхав убік, і перед ними відкрилася безодня. Обсидіановий гігант тепер займав усе небо. Дірк і Джек, зв’язані страховим фалом, відштовхнулися від борту «Сарагоси». Маневрові двигуни ранець тихо шипіли у вакуумі.

    При наближенні об’єкт виявився не гладким — його поверхня складалася з міріад геометрично правильних лусочок, які постійно перебували у ледь помітному русі. Коли Дірк торкнувся поверхні рукою в рукавичці, по об’єкту пробігла фіолетова хвиля, і просто перед ними, немов розтоплене масло, розійшлася вузька щілина.

— Воно впускає нас, — видихнув Дірк. — Капітане, ми входимо.