8

Наступний ранок в мене почався з пошуків місця, яке бачив у видінні. Марина сиділа зі мною і дивилася, що я роблю. Я час-від-часу робив вигляд, що просто займаюся дурницею на комп`ютері, а час-від-часу займався нею та її улюбленими пристрасними поцілунками.

В обід, коли віднайшов потрібну мені інформацію, я попросив в Марини ключі від авто. Вона нею взагалі не користувалася, так як Марина не вміла водити, я не мав водійських прав, але все ж таки погодилася.

По дорозі я забрав Вікторію і ми поїхали. Нас чекала година дороги по полях, але це не заважало нам познайомитись ближче. Вона розповіла мені, що не пам`ятає, як народилася на світ, але знала, що Бог послав її для того, щоб вона розібралася з своїм минулим. Бог її направив до мене. Це була моя місія. Допомогти їй.

Допомогти, чого б мені це не коштувало. Навіть життя.

Вікторія заснула.

Вона спала так, як сплять ще маленькі-маленькі діти.

Я їхав на невеликій швидкості, вправно водячи автомобіль по камінцях та снігу, і я став на зупинку, коло «ТИХОГО» місця.

– Прокидайся, Вікторіє! Ми приїхали! Це кладовище на якому похований твій батько. Мій дід.

– Ваш дід? – здивувалася Вікторія.

– Так. Але я його ніколи не знав. Коли я був малим він пішов від моєї бабці, тому що він знайшов твою, скажімо так, маму. Саме він тебе поховав, і саме він грався з тобою, коли ти була дуже-дуже мала. Він дивився за тобою, спостерігав, як ти підростаєш, бачив, як ти народилася, тримав тебе на руках, але ти захворіла. В тебе був слабкий організм.

– І тоді я померла?

– Так.

– А потім, я так розумію, повернулася назад, але в тілі іншої, щоби розповісти мамі всю правду. Те, що вона була не права, коли сказала, що батько твій тебе вбив, і не хотів про це казати, тому що вона дуже переживала б. І вона переживала.

– А що потім?

– Потім твій батько вистрелив собі в груди.

Ми підійшли до каміння і вона заплакала. Вітер гнав її сльози униз, а вітер говорив із нею дотиком. Батько і дочка нарешті побачили одне одного. Але вона його не бачила.

Віка бачила лишень каміння з вирізьбленим на нім автопортретом.

Саме тієї миті я вперше зрозумів, що то було.

Що з нею трапилось, чому вона не пам`ятає свого теперішнього народження, а своє життя в тілі простої маленької дівчинки вона пам`ятає, але частково.

Це – ПЕРЕРОДЖЕННЯ.

Це – Фенікс, що встав із попелу.

Все не просто так.

Все завжди не просто так.

Поплакавши, ми рушили далі. Я звернув на дорогу і попрямував до старого будиночку, який згорблено і криво стояв на краєчку села.

На перший погляд здавалося, що в цьому будиночку ніхто не живе, але все ж таки було інакше, тому що як тільки ми вийшли з авто, до нас на зустріч відкрила ворота привітна стара господарка з заплетеною косою, також згорблена і невесела.

– Доброго дня! – промовив я.

Старенька кивнула і запитала:

– Чим я вам можу допомогти?

– Ми шукаємо тут Захарчук Людмилу Іллівну. Вона тут колись жила.

– Вона не жила, а живе. Я перед вами. А що ви хотіли?

Вікторія посміхнулася і пустила сльозу, дивлячись на старе лице своєї мами.

– Мамо!

Жінка поглянула на Вікторію, і замість неї, тієї прихильниці, стала тією ж маленькою дівчинкою в очах своєї мами.

Жінка розплакалася, підбігла до Вікторії і тихо промовила:

– Оксанко! Не можу повірити. Я думала ти…

– Так. Так, мамо, я переродилась, щоб знайти тебе.

Пауза.

–Сказати про те, що ти помилялася, про те, що батько у моїй смерті винний не був. Я просто тяжко захворіла.

– Вибач мене доцю, вибач мене! Я не хотіла. Біс мене поплутав. Я ніколи тепер тебе не відпущу.

– Хочу, щоб ти пробачила батьку. Відпусти прокльон. Йому зараз погано. Йому було дуже погано і тоді, коли ти його прокляла. Він все це чув. Він стояв коло тебе.

– Гаразд, я все зроблю. Я зараз же піду на кладовище і попрошу вибачення.

Я їх відвіз на кладовище і залишився в машині.

– Я дякую вам за допомогу! Я відпускаю вас! Відпускаю! – мовила Вікторія і залишила на мені єдиний від неї знак. Поцілунок. Вона поцілувала мене у щоку і я відчув легкість.

– Будь-ласка. Запрошую вас на весілля.

– Обов`язково прийду! Дякую за запрошення.

Я рушив з місця.

Завів мотор.

А коли повернувся додому, на мене чекав сюрприз.