3

Уві сні я бачив, як мене хтось шмагає. У ньому я намагався знайти щось хороше, коли прокинувся, але не знайшов, тому що думок не полишав пронизливий погляд Вікторії. Мені здавалося, що немає нічого страшнішого, аніж подружнє життя. Тепер я знаю, що це лише квіточки.

Того вечора, коли я з нею познайомився, я всюди її відчував. УСЮДИ. На дворі, в кабінеті, на робочому столі з дівчиною, ба навіть в туалеті, як би це не звучало дико і смішно. А відчував я її подихом. Почувши, як вона уривчасто дихає, начеб постогнуючи, я чув цей звук біля себе.

Так, я реально здурів.

Щоби забути про той вечір, я вирішив почати свій ранок не з пробіжки, а з гарячої чашки кави з газетою на веранді.

Для мене це було найкраще місце, щоб подумати про все. Особливо про романи, над якими я працюватиму потім.

Попиваючи каву, я настільки розслабився, що аж перевернув чашку на свої штани.

Гаряча рідина розтіклась по штанях.

Зреагувавши моментально, я піднявся і ледь не впав, побачивши Віку на порозі власного будинку.

ЩО?

ЯК?

Звідки вона взяла мою адресу?

Я аж ледь не захлинувся слиною.

Вона стояла і дивилася на мене, єхидно посміхаючись.

Тоді я ледь не наклав у штани. Дивним було лише те, що мене до неї потягнуло. Я вийшов надвір і пішов відкривати двері. Зупинила мене Ірина. Моя сусідка, з якою ми з самого дитинства мали не надто хороші відносини. Міцно вовтузилися.

– ЩО, – запитала вона, – знову хвойду завів, так?

Повернувши до Ірини голову, я мовив:

– І тобі доброго ранку. Думаю, коли це ти вже звідси поїдеш?

Посміхнувшись, Ірина відповіла:

– Не дочекаєтесь, пане письменнику. Я ще тебе переживу.

Побачимо, подумав я, побачимо.

Відкрив ворота. Вікторії не було.

З душі на деякий час спав камінь, але страх залишився. Повернувшись в будинок, я заварив чаю, і присів в кімнаті біля вимкненого телевізору. Мені тоді хотілося тільки одного – заспокоїти свої нерви. Звичайно, чай не вихід з цієї ситуації, але щось таке, як коньяк, мені просто не можна. Вмикати телевізор не хотілося. Здавалося, що вона і там буде на мене дивитись. В голові вертілись думки про те, що скоро все стане так, як треба, що в мене вийде новий роман, що гонорар, який я отримаю за нього принесе мені хоч трохи щастя та надію на світле майбутнє. На щастя, робота письменника детективів та іншої літератури в наш час полягає у тому, аби писати хороші твори. А вже турами та зустрічами займаються менеджери.

Я спав.

За вікном тихо віяв осінній вітер.

Я спав надто часто, а написанням займався лише ввечері, коли в мене ще є на те сили. Хоча і сил в мене вистачало завжди. Чесно кажучи, вибити на клавіатурі понад двісті сторінок тексту, здавалося б, майже неможливо, але це насправді не так. Я трішки відійду від свого життя і трохи розповім про свій стиль. Ну і звичайно ж, саму мить, коли я зрозумів, що маю писати.

Я просто пишу. Працюю по чотири години на день, деколи й по дві, якщо надто сильно зайнятий простими буденними справами Колись я писав прості розповіді, які нікому й ніколи не подобались, до того моменту, поки я не почав читати. Так, ще в п’ятім класі, я казав собі, що ніколи не стану читати книги, аж поки моя мама не познайомила мене з нашою домашньою бібліотекою. Там була різна література. Починаючи з товстих, і закінчуючи маленькими за розміром книгами різного жанру.