івак...
каві...
авік...
і такі слова навіть у тумані власного розуму.
Її звали...
Віка.
Тоді я ще не міг зрозуміти, чому я повторюю її ім'я.
Хоча, в принципі, ім'я, як ім'я, а людина насправді
... інша...
... інша...
всюди й повсякчас повторював мій мозок, відкриваючи двері.