Глава 1

Глава 1: Нові горизонти псионіки

Корабель здригнувся, коли ми увійшли в гіперпростір. Я відчув знайоме відчуття дискомфорту, але воно було значно слабшим, ніж раніше. Мої псіонічні здібності розвивалися, і я все краще контролював їх взаємодію з енергією гіперпростору поза межами корабля.

— Зак, все нормально? — голос Лії вирвав мене з роздумів.

Я кивнув, намагаючись посміхнутися.

 — Так, все добре. Просто... багато думок.

Лія подивилася на мене з розумінням. Останні дні були напруженими для всіх нас після розмови з Шорлою та розкриття інформації про змову аграфів та клану Зальвано.

— Я розумію, — сказала вона м'яко. — Але зараз нам треба зосередитися на поточному завданні. Макс розбереться з інформацією від Шорли, а ми маємо виконати цей рейс.

Я кивнув, вдячний за її підтримку. Лія завжди вміла повернути мене до реальності, коли я занадто заглиблювався у свої думки.

— Ти права. Давай перевіримо курс.

Ми повернулися до консолі навігації. Зірки за ілюмінатором перетворилися на розмиті смуги світла — звичне видовище під час гіперстрибка. Я дивився на показники приладів, намагаючись зосередитися на поточному завданні, але думки постійно поверталися до розмови з Максом перед відльотом.

— Ікаре, я хочу, щоб ви з командою виконали цей рейс, — сказав Макс, його обличчя було серйозним. — Мені потрібен час, щоб перевірити інформацію від Шорли та зв'язатися з деякими старими контактами.

— Але, Максе, — заперечив я, — хіба не краще нам залишитися тут і допомогти з розслідуванням?

Макс похитав головою.

 — Ні, зараз важливо не викликати підозр. Звичайний рейс допоможе нам зберегти видимість нормальної роботи. Крім того, — він понизив голос, — я не впевнений, кому можна довіряти. Краще, якщо ви будете подалі, поки я розбираюся з ситуацією.

Я розумів його логіку, але все одно відчував незадоволення. Після всього, що ми дізналися, просто повернутися до звичайної роботи здавалося... неправильним.

— Добре, — нарешті погодився я. — Але тримай нас в курсі, якщо щось зміниться.

Макс кивнув. — Обов'язково. І, Ікаре... — він зробив паузу, — будь обережним. Те, у що ми вплуталися, набагато серйозніше, ніж ми думали спочатку.

— Ікаре? — голос Лії знову повернув мене до реальності. — Ти точно в порядку?

Я зрозумів, що вже кілька хвилин просто дивлюся на прилади, не звертаючи уваги на показники.

— Вибач, — сказав я, намагаючись зосередитися. — Просто... багато всього в голові.

Лія поклала руку мені на плече.

 — Я розумію. Але зараз нам потрібен наш капітан на сто відсотків. Може, тобі варто відпочити? Я можу взяти на себе керування на деякий час. Тим більш тепер я набагато краще знаю, що та як тут працює. - посміхнулася Лія натякаючи на те, що вона вже вивчила всі бази знань які я купив для неї через гіпновипромінювач. 

Я вже хотів відмовитися, але потім зрозумів, що вона має рацію. Мені потрібно було очистити голову.

— Дякую, Ліє. Мабуть, ти права. Я буду в своїй каюті, якщо щось знадобиться.

Вона кивнула, і я залишив місток, прямуючи до своєї каюти. Дорогою я зустрів Новака, який саме закінчував перевірку систем безпеки.

— Капітане, — привітав він мене з легким кивком.

— Новаку, — відповів я. — Як справи з системами?

— Все в нормі, сер. Щити на повній потужності, озброєння в режимі очікування. Хоча... — він на мить завагався.

— Що таке? — запитав я, відчуваючи, що щось не так.

— Можливо, це нічого, але я помітив невеликі флуктуації в енергосистемі. Нічого серйозного, просто... незвично.

Я насторожився. Зазвичай Новак не звертав уваги на дрібниці.

— Добре, я перевірю це, — сказав я. — Дякую, що повідомив. Ти говорив Лії?

— Якраз збирався,- відповів Новак.

—  Вона на мостику зараз, обовʼязково розкажи їй всі деталі, от хто як не вона зможе допомогти розібратися, що то за флуктуації в енергосистемі. 

— О так, вона прям геній якийсь,- відповів Новак,- Чесно кажучи їй відкриті шляхи у найкращі лабораторії світу, не знаю що вона тут у нас забула.

— А ти запитай. - посміхнувся я,- Мені навіть буде цікаво самому почути, що вона відповість. 

Новак кивнув і пішов далі по своїх справах, а я продовжив шлях до каюти, тепер ще більш занепокоєний.

Увійшовши до каюти, я сів на ліжко і глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися. Останні події явно вплинули на мене сильніше, ніж я думав. Я закрив очі і спробував медитувати, використовуючи техніки, яким навчився для контролю своїх псіонічних здібностей.

Поступово мій розум почав заспокоюватися. Я відчував енергію корабля навколо себе — звичне відчуття, яке завжди допомагало мені зосередитися. Але цього разу щось було інакше. Замість просто "відчувати" енергію, я почав... розуміти її.

Це було дивне відчуття. Ніби я міг "бачити" роботу систем корабля, не дивлячись на прилади. Я відчував потоки енергії, що циркулювали по кораблю, розумів, як вони взаємодіють між собою. І раптом я усвідомив, що можу не просто відчувати цю енергію, але й... взаємодіяти з нею.

Зацікавлений, я спробував "доторкнутися" до енергії системи життєзабезпечення. На мить нічого не відбувалося, а потім я відчув, як система відгукнулася на мій дотик. Це було неймовірно — я міг буквально "бачити", як працює кожен компонент, розуміти логіку його роботи.

Захоплений цим новим відкриттям, я вирішив спробувати щось більше. Я зосередився на системі навігації, намагаючись не просто відчути її, а змінити щось у її роботі. Можливо, я міг би оптимізувати її роботу, зробити більш ефективною?

Я відчув, як енергія системи навігації відгукнулася на мій заклик. Це було захоплююче відчуття — ніби я міг керувати самою тканиною простору-часу. Я спробував трохи змінити налаштування, оптимізувати роботу...

І раптом все пішло не так.

Корабель різко здригнувся, вибиваючи мене з медитативного стану. Сирени тривоги завили по всьому кораблю. Я підскочив, відчуваючи, як адреналін накриває мене хвилею.