Глава 1

Глава 1

Зустріч з Лією була неочікуваною, хоч і дуже бажаною. Чесно кажучи останнім часом я вже думав, що Лія почала нове життя і просто не перевіряли більше обумовлені нами місця, і навіть допускав, що можливо Лія не вижила, я чудово знав її характер і розумів, що знайти якість серйозні проблеми на свою дупу було якраз в її стилі. 

Стільки часу минуло, стільки всього сталося - а вона ось, стоїть переді мною, жива-здорова і усміхається, як ні в чому не бувало. Я не втримався і кинувся до неї, обійняв, притис до себе. Вона теж міцно стиснула мене у відповідь, на мить здалося, що не було цих майже двох років з того моменту як я відправився на ту злощасну операцію в “білому лісі”.

—  Лія! Як же я радий тебе бачити! Де ти була весь цей час? Чому не відповідала? Я вже думав... - слова полилися з мене потоком, плутаючись і обганяючи одне одного.

—  Тихіше, тихіше! - засміялася вона, відсторонюючись. - Я теж скучила. Дуже. І обов'язково все тобі розповім. Але не тут. Надто багато вух навколо, та й час вже пізній. Чи в тебе ще справи? Бо якщо ні, то може…

— Та які справи в кінці ночі? В мене вже кінець зміни. - відмахнувся я, вже на автоматі намагаючись створити її енергетичний портрет та емоційну мапу. І поки, те що я відчував, мені подобалося, вона була щиро рада мене бачити, і головне я відчував від неї довіру, дуже рідкісна емоція у сучасному світі Співдружності, за весь час який я жив тут у столиці Атарана, я не більше півсотні людей зустрічав з такою сильною емоцією довіри, а направленої на мене взагалі ніколи. - Слухай, тут недалечко є один заміський комплекс, я часом їжджу туди з колегами, я допомогаю власнику час від часу. Там тихо, спокійно, ніхто не заважатиме. Для нас навіть у такий час організують чудовий відпочинок. Поговоримо, відпочинемо. Ти як, згодна?
Лія кивнула і взяла мене під руку. В її єдиному живому оці стрибали лукаві іскорки. Як же я за цим скучив!

— А ти я бачу тут непогано влаштувався, коли ти написав, що влаштувався на позицію охоронця, то я сильно здивувалася, це не дуже схоже на тебе. Але тепер, я бачу, тут все не так просто,- посміхаючись відповіла Лія.  - Поїхали спочатку до тебе мені треба перевдягтися, а потім вже до твого заміського комплексу.

—  Та в мене напевно і не буде в що перевдягтися тобі.- з сумнівом вимовив я відсторонившись від Лії. В цей час я відчув емоції моїх колег в казино, вони з цікавістю дивилися на Лію, а от від деяких дівчат відчув і ворожість направлену на Лію.  

—  Та є в що в тебе перевдягтися, я вже залишила свої речі в тебе,- відповіла Лія. Я спочатку не зрозумів про що вона, але коли підключився до камери в себе в квартирі побачив, що там вже хтось встиг побувати. Безлад, багато речей ледало не на своєму місці, і головне по центру спальні стояв відкрита валіза в якій виднілися різні жіночі речі.

—  От же сучка, ти,- з захопленням промовив я розуміючи, що вона зламала мою квартиру причому так, що система охорони не спрацювала. - І нащо?

—  Мені треба було знати, що ти з себе зараз являєш,- чесно і серйозно відповіла Лія дивлячись мені в очі,- Тебе не було два роки, і враховуючи обставини як ми розсталися…

—  Розумію, але це не розмова для цього місця.- відповів я серйозно.- Харкель, я сьогодні піду раніше на пів години, підміниш?- спитав я у ще одного охоронця який стояв неподалік і з цікавістю дивився на мене. 

—  Добре, Ікаре, але я чекаю від тебе розповіді у пʼятницю за пивом.- промовив Харкель натякаючи, що не відстане від мене, і під час наступної нашої щотижневої зустрічі в пабі від мене не відстане від пояснень. Кивнувши йому я знову повернувся до Лії, яка з цікавістю і деяким здивуванням дивилася на мене і те, як я спілкувався з колегою.

—  Все, я вільний, йдемо не паркінг, і на флаєрі полетимо до мене. - відповів я повівши Лію через службовий вихід на службовий паркінг казино. 

—  Це ж “Гардверг-6м”, - варто було нам наблизитися до мого флаєра на парковці як збудилася Лія,- Від нуля до швидкості звуку менше семи десятих секунди, трініумне покриття зменшую нагрів корпуса на девʼяносто відсотків, ШІ у якості сопілота. - Тут вона зупинилася і подивилася на мене,- Зак, ти став мільйонером? Він же коштує девʼятсот тисяч кредитів.

—  Ну майже,- посміхнувся я легко.- Це не зовсім мій флаєр, я взяв його в лізинг як співробітник казино, всього три тисячі кредитів в місяць на два роки. Як виявилося, лізинг це дуже популярна тема для місцевих. 

—  Ну теж непогано,- кивнула Лія,- Дасиш політати?- загорілися в неї одразу очі.

—  А ти здала на права? - спитав я одразу у відповідь.

—  Ну от нащо одразу по болючому,- скривилася Лія сідаючи на місце пасажира. - Ти ж знаєш, що без нейромережі майже нереально здати на права. А мені потрібна індивідуальна біо нейромережа.

—  Знаю, тому і питаю, без прав, причому підтверджених вже тут у столиці я не дам тобі покерувати. 

—  Ну ти і скучний став,- надулася Лія. 

—  Я не хочу втратити персональний рейтинг громадянина, за кожне порушення закону можна втратити до однієї десятої рейтингу. За передачу транспорту особі без прав я звісно втрачу не більше однієї сотої, але я всього за два роки заробив два десятих. - пояснив я виводячи флаєр з підземного паркінгу казино.

—  Душніла,- обізвала мене Лія,- В мене он взагалі три сотих всього рейтинг.

—  А в мене завдяки службі у флоті Ікара і законопослушному життю тут, вже сім десятих. 

—  І що це тобі дає?- з викликом спитала в мене Лія.

—  Ну як мінімум можливість носити летальну зброю в межах планети законно,- посміхнувся я постукавши на кобуру,- А як максимум, якщо мені захочеться купити військовий корабель, то я вже можу  купити корабель зі зброєю першого класу. Ну і як додатковий плюс, це знижка у десять відсотків в усіх державних організаціях,- посміхнувся я. 

—  Непогано,- відповіла Лія замовкнувши і почавши аналізувати інформацію. Я добре її знав і розумів, що зараз вона вже думала як використати нові можливості які вона отримала разом зі мною. —  А пару мільйонів в тебе випадково не знайдеться?- спитала вона в мене раптово коли я вже заходив на посадку на терасу своєї квартири.